Тихий і ласкавий на весні бе(з,с)турботний неяскравий вечір. Ні стомлюючої спеки ні задухи в спокійному (по)літньому повітрі. Ще сутінки а в небі вже одна за одною (не)помітно з'являются бліді зірки ще не встигли розгорітися протягом цього недовгого вечора. Стихлий вітерець зрідка над землею повіє в обличчя (не)сподіваною прохолодою. Тоді піднімаєтся неясний шепіт в потривоженім листі дерев. Про щось (не)відоме зашепочуть вони між собою, (не)звертаючи (ні)якої уваги на самотнього подорожнього. На що (не)кинеш погляд на чому (не) зупиниш його все радісно зустрічає вечірню прохолоду. Сутінки стають густішими помітнішими. На темному небі бе(з,с)перервно спалахують все нові яскраві зірки.

Якось ввечеры я лягав спати, та чомусь спати мені не хотілося.А все тому що перед сном я прочитав книгу про інопланетян. Та раптом у вікні я побачив щось яскраве що швидко наближалося. Я злякався і миттю сховався під покривало і заплющив очі. А коли я переборов страх то я підійшов до вікна. Там я побачив дивовижнеЗа вікном тчонісінько на клумбу спустилася космічна тарілка. На ній було двоє зелених інопланетян. Тоді я подумав що це сон і я хотів підійти до ліжка але...я не побачив за собою ні своєї кімнати, ні ліжка. За мною були камні і пісок. То я опинився на планеті Марс. Я потоваришував з інопланетянинами і вони показали мені усе що було на Марсі. Потім вони поясними як мені повернутися додому. І ось я був удома, я лежав у своєму ліжку, а будильник дзвенів і дзвенів. У мене було відчуття що то був реальний сон.

Одного разу зі мною сталось дивне непорозуміння. Це був зовсім звичайний літній день. Я спочатку побачив хлопців, які досхочу потішалися над смішним чоловічком і над його смішною промовою. Від природи, я людина допитлива, тому і вирішив дізнатися, що ж там сталось.
Одягнений він був у щось на зразок скафандра, який сяяв і переливався металевим блиском, немов зірка з новорічної ялинки. Його фігурку можна було б назвати стрункою, якби кишені не стовбурчились б від захованих в них бозна-яких цікавих штучок. Через каламутне скло шолома було видно, як чоловічок, відчайдушно кривляючись, ворушить губами. Схоже, йому було душно в цьому незручному вбранні, але він терпів. На грудях у крихітного космонавта висіла блискуча як і скафандр, металева коробка. Потім я зрозумів, що то був перекладач.
Я підійшов ближче. І сказав:
- Не дуже-то тямовитий у тебе костюм!
Крихітка-космонавт відповів:
- Нашій цивілізації так не здається.
Я вирішив запитати:
- А де ця ваша цивілізація?
- О, дуже далеко! Я не знаю, як ви називаєте цю зірку. — відповів космонавт, вказуючи блискучою рукавичкою в небо.
Але там не було ніякої іншої зірки, крім ласкаво сяючого сонця.
- А як ти сюди потрапив?
- Мій космічний корабель вийшов зладу. Ходімо, я тобі його покажу.
Спочатку я мав сумніви. Але коли я побачив цей дивний пристрій — вони зникли. Це була не дуже велика посудина з безліччю кольорових вогників.  Я хотів детальніше одивитися цей корабель, але коли доторкнувся до нього, то мне вдарило струмом. У голові запаморочилось і я впав. А коли відкрив очі, навколо не було нічого дивного. Друзі звичайно не повірили мені, коли я їм розповів про цей випадок. Але ж ви вірите?