Трансформація тексту з художнього у науковий Прочитайте художні описи вітру. Спробуйте подати наукове визначення цієї стихії. Що ви для цього змінили? Після складення тексту порівняйте свій варіант з енциклопедичною статтею.
Сьогодні зрання знялася завірюха. З півночі, з-за Дніпра, набігли на місто густі хмари, вулицями промчали вітри, і ось за вікном хурделить несамовита метелиця. Вона рве і шарпає довге гілля самотнього дерева проти мого вікна, гуде в дротах, стогне десь у димарі… Ні, таки направді повернулася зима! Я люблю завірюху. Люблю її розгнуздану, дику стихію, що летить наохляп степами, пролітає селами й вдирається до міста. Тоді я ходжу засніженими міськими вулицями, рішуче ступаю в перевої та замети й прислухаюся до її крижаної лірики. Завірюха сміється і плаче, стогне й шаленіє, вона співає весільної і воднораз похоронної, в її співі жура й мажор початку й кінця (Б. Антоненко-Давидович).
ВІТЕР
То затанцює на роздоллі,
То сумовито заспіва,
То розтривоженій тополі
Останнє листя обрива.
То, невдоволений собою
І вересневим вітражем,
Траву байдужою рукою
Погладить, як дитя чуже
Л. Талалай
Теплохід з чотирьохстами сімдесятьма шістьма пасажирами => Теплохід з чотирмастами сімдесятьма шістьма пасажирами;
надали до двохстам шістдесяти семи учням => надали до двомстам шістдесяти семи учням;
не вистачає однієї тисячі вісімсот сорока семи гривен => не вистачає однієї тисячі восьмисот сорока семи гривень;
на двох тисячах двохстах шести десяти гектарах => на двох тисячах двохстах шістдесятьох гектарах;
народився у перше вересня тисячу дев’ятсот дев’яноста восьмого року => народився першого вересня одна тисяча дев’ятсот дев’яносто восьмого року.
Якщо ви запитаєте, манить мене небо, я відповім: «Звичайно!». Та й як може не вабити ця бездонна синя глибина? З дитинства мені хотілося поринути, пірнути в неї, відчути легкість і свіжість польоту.
Здається руку-і ось воно, небо, можна відчути його, погладити. Але немає. Ця блакитна височінь недосяжна, поки ти стоїш на землі. Вона височіє над тобою, дозволяючи лише здалеку милуватися своєю красою. Іноді я заздрю птахам з-за того, що вони можуть у своє задоволення ширяти в небі, розсікаючи хмари.
Небо має свій характер і залежно від настрою змінює зовнішній вигляд. Воно може бути привітно блакитним з безтурботними пухнастими хмарами, які надають йому романтичності. Коли воно таке, зазвичай тепла погода, лише зрідка дме легкий освіжаючий вітерець. Однак все може швидко змінитися. Небо змінює грайливий характер суворий, стає сірим і похмурим. Хмари набирають вагу і темніють, перетворюючись у важкі грозові хмари. Тоді піднімається вітер, і на вулиці краще не бути. Небо може гриміти і виливатися проливним дощем. А ще його можуть розсікати зигзаги блискавок. Хоча, якщо чесно, я його і таким люблю. Мені дуже подобається гати у вікно, як виблискують хмари, по склу течуть дощові струмені, а по дорогах - струмки. І все це доповнюється шумом дощу. Під нього приємно засинати.
А з чим порівняти нічне небо в ясну погоду? З темним оксамитом, усипаним блискітками? Або з гладдю води, над якою парять світлячки? Багато є гарних порівнянь, і небо гідно їх всіх і навіть більше. Не дарма романтики і поети у всі часи оспівували його і використовували в якості метафори для своїх творів.
Про те, яким стає небо під час заходу, набираючи криваво-червоних, золотих і вогняних відтінків, і говорити не потрібно. Хто бачив його хоч раз, вже не забуде. Мільйони картин присвячені йому і мільйони ще будуть написані. Небо величезна і чудово, воно багатогранне і неосяжне. Я не перестаю ним захоплюватись.
Подробнее - на -
Объяснение: