серед тих визначних діячів, чиї серця, помисли, талант спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові до батьківщини, тарас шевченко по праву займає почесне місце.
за півтора століття після смерті поета накопичений величезний інформаційний матеріал про його життя і творчість. видані цікаві спогади сучасників: художників, літераторів, громадських діячів, істориків, етнографів, акторів, представників духовенства, рідних і близьких поета, і навіть звичайних селян. у цих спогадах по крихтах відтворюється живий і неповторний образ тараса григоровича, його чуйна і зворушлива душа, погляди й світогляд.
тарас шевченко — це не минуле, тарас шевченко — це сьогодення, він важливий і для тих, хто живе тепер, і для молодих, хто тільки починає своє життя, і для старших, і для всіх тих, хто хоч якось асоціює себе з україною.
Ледь-ледь збиралося на досвіт і мати вмившись зодягали чисту сорочку, підв'язувались вишитим фартухом і вилазили на лежанку. крізь просоння чув їх лагідну приповіту, ось і зійшов святець, аж віко підпер. невдовзі досвяткове помешкання освітлювалось живими зайчиками. піч гоготіла, коли полум' я лизало своїм язиком челюсті. доки варилося снідання мати містила тісто. неньчинні обіруччя раз по раз занурювались в діжу от чого ослінчик аж двигтів. тісто вимішувалось, крутішало. коли воно ставало в' язким як гума, і вже важко було працювати руками, мати припиняли роботу. -вставайте, хлопці. - наказувала нам. - поїсте і розходьтесь, бо буду хліб вимішувати. поснідавши, тато йшов на роботу, а я біг у кінець городу, щоб зірвати капустяних листків. на ліжкові уже лежав рушник. мати була вся в роботі. легкими рухами її руки витягувати опецьок тіста, вмокали у воду руки, щоб воно не прилипало, й перекидували з однієї долоні в другу, формували наче фоми сонця хлібину. злегка поплескавши верхівку, ненька клали паляницю на рушник, та так вправно, що я не встигав надивитись. доки мені мати викочували найменшу паляничку, я біг за лопатою і приставляв її до печі, розіславши капустяний листок поверх ясиневого язика лопати, вони змащували його олією або притрушували борошном й усаджували хліб ну. іскорками розжареної сажі здригався жар. зробивши, декілька проштриків виделкою мати шугнули лопату з хлібиною, а потім другу, третю до печі. а поки я бігав по дворі, мати виставила холонути усі хлібини, і я не міг нанюхатись цього запаху, запаху теплого хліба.
серед тих визначних діячів, чиї серця, помисли, талант спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові до батьківщини, тарас шевченко по праву займає почесне місце.
за півтора століття після смерті поета накопичений величезний інформаційний матеріал про його життя і творчість. видані цікаві спогади сучасників: художників, літераторів, громадських діячів, істориків, етнографів, акторів, представників духовенства, рідних і близьких поета, і навіть звичайних селян. у цих спогадах по крихтах відтворюється живий і неповторний образ тараса григоровича, його чуйна і зворушлива душа, погляди й світогляд.
тарас шевченко — це не минуле, тарас шевченко — це сьогодення, він важливий і для тих, хто живе тепер, і для молодих, хто тільки починає своє життя, і для старших, і для всіх тих, хто хоч якось асоціює себе з україною.