Треба написати переказ уривка Кайдашева сім'я переделывая прямую мову чтобы она была не прямой Прикрепляю план до уривка Вот уривок (На дзвіниці вдарили в дзвін. Старий Кайдаш зняв шапку, тричі перехрестився і пішов до церкви, загадавши синам ладнати два вози з рублями для возовиці. Другого дня світом вони збирались їхать на поле по снопи, незважаючи на те, що була неділя. Селяни поважають неділю й празники і не роблять ніякої роботи, але не мають за гріх одного діла: возити в неділю та в празник снопи.
В неділю вранці перед службою Мотря Довбишівна прибиралась до церкви. Вона принесла з хижки зав'язані в хустці квіти та стрічки і розсипала їх по столі, застеленому білою скатертю; принесла й поставила на лаві червоні сап'янці. Довбишівна сіла на круглому дзиґликові коло стола, а подруга-сусіда наділа Мотрі на голову кибалку, вирізану з товстого паперу, схожу на вінок; на кибалку, над самим лобом, поклала вузеньку стрічку з золотої парчі, а потім клала стрічки одну вище од другої так, що над лобом було видко пружок од кожної стрічки. Всю кибалку кругом і всі коси вона обтикала квітками з червоних, зелених, синіх і жовтих вузеньких стьожок. За вуха вона позатикала пучки дрібненького барвінку, качурині кучері та павині пера і потім розстелила по спині двадцять довгих кінців стрічок до самого пояса.
— Нащо це ти, Мотре, так прибираєшся? — спитала в неї мати. — Тепер же не велике свято. Нащо ти надіваєш всі квітки та стрічки?
— Та коли залежались у скрині. Хочу трохи провітрить, — сказала Мотря, але в неї була зовсім інша думка. Карпо обіцяв для неї найнять музики. Вона сподівалась побачиться з ним у церкві.
Мотря вбралася в зелену спідницю, в червону запаску , підперезалась довгим червоним поясом і попускала кінці трохи не до самого долу, одяглась в зелений з червоними квітками горсет, взулась в червоні чоботи, наділа добре намисто, взяла в руки білу хусточку та й пішла до церкви. Вся її голова аж ніби горіла квітками проти сонця. Павине пір'я блищало й миготіло, а золотий пружок парчі на чорних косах сяв і надавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам.
Вона дійшла до Кайдашевого двору. Саме тоді з крутого шпиля з'їжджали два вози з снопами, неначе два стіжки котились з гори. То віз снопи Кайдаш з двома синами. Високі вози посхилялись на воли й кололи їх в спину гострою соломою та остюками. Воли аж позадирали голови вгору та повитріщали здорові очі.
— Карпе! Держи-бо цабе! — крикнув батько на сина. — Поминай колесом отой каторжний горбок.
— Цабе, сірий! Цабе, моругий! — крикнув Карпо і крутнув батогом над рогатими головами.
Але саме в той час він глянув униз. Проз їх двір ішла Мотря в квітках та стрічках. Червона запаска, червоні чоботи, як жар, пояс — все блищало й сяло проти вранішнього сонця, як щире золото. Карпо задивився на те диво, а віз вискочив уже одним колесом на крутий горбик.
— Держи цабе! — крикнув не своїм голосом старий Кайдаш, побачивши, що він нахиляється на один бік. — Чи ти оглух, чи ти осліп! Карпе, держи-бо цабе!
Карпо не міг одірвать очей од Мотрі, а віз усе нахилявся набік. Батько кинув заднього воза і побіг з гори до переднього та все кричав: цабе, сірий, цабе! Віз вискочив колесом на горбок і перекинувся набік. Передня вісь хруснула, як тріска, а колесо зав'язло в рівчаку.
— Ой, лиха моя година та нещаслива! — крикнув Кайдаш. — Це ж мене покарала свята неділя. І нащо було сьогодні їхати по снопи?
Не встиг Кайдаш набідкаться, як задній віз нагнався на передній і перекинувся.
Тим часом на дзвіниці вдарили в усі дзвони. Всі люди, що сиділи коло церкви, повставали й почали хреститься. Кайдашеві було видко увесь шпиль, на котрому стояла церква, всіх людей коло церкви. Він зняв шапку і почав хреститись.
— Господи милостивий та милосердний! Покарала мене й свята неділя, й свята п'ятниця. Тепер хоч сядь та й плач! — говорив Кайдаш і трохи не плакав.
— Вас, тату, все карає як не п'ятниця, так неділя, — сказав Карпо насмішкувато.
— Ти вже в нас великорозумний. Коли б пак було копирснуть хоч раз заступом того каторжного горбика! Що ж тепер будемо на світі божому робити? — бідкався старий Кайдаш.
— Кидаймо снопи та ходім до церкви, — сказав Карпо.
В старого батька й справді була така думка. Йому хотілось одмолитись за свій гріх. Карпові ще більше хотілось до церкви. Він тільки поглядав, як Мотря йшла на гору до церкви, як увійшла в браму, як перейшла цвинтар під зеленими вишнями й стала коло самих дверей, коло дівчат.
Карпо глянув на вози й важко здихнув. Треба було браться за роботу.)
1.Розкішні крислаті кущі з буйною лозою, обліплені лапатим листом, вкривали підгір"я. (М. Коцюбинський) 2. Яскраво зеленіли змиті дощем хліба (О. Гончар) 3. Ще спить земля, укутана снігами (Д. Луценко) . 4. Стоїть налитий синню день (М. Паяієнко) . 5. Мені ще й досі сниться берег, залитий сонячним огнем (В. Сосюра) . 6. 3 золота зіткане сяєво ллється (М. Рильський) . 7. Сяйвом переповнені плоди мерехтять, палають, не згасають (Є. Гуцало). 8.Я розпитаю про листя, опале в осиннім саду. (І. Коваленко). 9.Край моря сонце золотить укриті лісом гори. (Н. Забіла). 10.Жовте листя, на вітрах розвіяне, поховала у снігах зима. (М. Луків).
З першого дня життя людини – поруч мати. Вона доглядає, годує і допомагає пізнавати світ своїй дитині. Вона навчає цінувати це життя таким, яким воно є, бачити радощі і прикрощі, прагнути завжди до чогось кращого.
Протягом життя, щоб не сталося, мати завжди буде поряд, завжди вислухає та до Мати радіє нашим перемогам та співчуває невдачам. Матір може дати розумні поради і до вирішити усі наші проблеми, саме вона захистить та застереже від невірних кроків та вчинків. Бо, коли не маєш достатнього життєвого досвіду, дуже легко помилитися, оступитися і піти не тією стежкою.
Кожна мати прагне вберегти своє дитя від життєвих турбот. Материнська любов здатна подолати будь-яку відстань. І, де б ми не були, мама завжди знайде б до Вирушаючи у велике життя, обов'язково треба подякувати своїй матусі за все, що вона для тебе зробила. Адже саме мати є зіркою, яка освітить твій шлях у темряві великого світу. І коли ти, дорослий і сильний, видерешся на вершину, не забудь про найріднішу людину, бо саме завдяки їй ти і став тим, ким ти є.
2. Яскраво зеленіли змиті дощем хліба (О. Гончар) 3. Ще спить земля, укутана снігами (Д. Луценко) . 4. Стоїть налитий синню день (М. Паяієнко) . 5. Мені ще й досі сниться берег, залитий сонячним огнем (В. Сосюра) . 6. 3 золота зіткане сяєво ллється (М. Рильський) . 7. Сяйвом переповнені плоди мерехтять, палають, не згасають (Є. Гуцало). 8.Я розпитаю про листя, опале в осиннім саду. (І. Коваленко). 9.Край моря сонце золотить укриті лісом гори. (Н. Забіла). 10.Жовте листя, на вітрах розвіяне, поховала у снігах зима. (М. Луків).
З першого дня життя людини – поруч мати. Вона доглядає, годує і допомагає пізнавати світ своїй дитині. Вона навчає цінувати це життя таким, яким воно є, бачити радощі і прикрощі, прагнути завжди до чогось кращого.
Протягом життя, щоб не сталося, мати завжди буде поряд, завжди вислухає та до Мати радіє нашим перемогам та співчуває невдачам. Матір може дати розумні поради і до вирішити усі наші проблеми, саме вона захистить та застереже від невірних кроків та вчинків. Бо, коли не маєш достатнього життєвого досвіду, дуже легко помилитися, оступитися і піти не тією стежкою.
Кожна мати прагне вберегти своє дитя від життєвих турбот. Материнська любов здатна подолати будь-яку відстань. І, де б ми не були, мама завжди знайде б до Вирушаючи у велике життя, обов'язково треба подякувати своїй матусі за все, що вона для тебе зробила. Адже саме мати є зіркою, яка освітить твій шлях у темряві великого світу. І коли ти, дорослий і сильний, видерешся на вершину, не забудь про найріднішу людину, бо саме завдяки їй ти і став тим, ким ти є.