Треба в тексті виписати частки та визначити їх розряд. Сам текст:

Неначе густим молоком облиті фруктові дерева. Ось виструнчились у весняному святковому вбранні вишні, сливи, черешні, груші. Що за краca! I очей від них не одведеш! Тягне до них, підійдеш, милуєшся і не на- милуєшся.

Радість і для невтомних трудівниць бджіл. Снують вони по квітах, перелазять моторно з однієї квітки на другу, щоб швидше набрати меду. А потім мчать бджілки до своїх хаток-вуликів. Швидко треба скласти солодкий прозорий мед у стільники і повернутися за новою маленькою порцією меду. Адже це перший весняний взяток. Поспішати ж треба.

А на землі синьоокі проліски, перші фіалки соромливо піднімають голівки й сила-силенна вже справді весняних квітів. Недаремно же саме цей місяць зветься квітень.

Вона така неповторна, мелодiйна i спiвуча, бо ввiбрала в себе гомiн дiбров i лукiв, полiв i лiсiв, духмяний, пянкий запах рiдної землi. У народу немає бiльшого скарбу, нiж його мова. Бо саме мова - це характер народу, його память, iсторiя i духовна могутнiсть. У нiй вiдбиваються звичаї, традицiї, побут народу, його розум i досвiд, краса i сила душi, вона його, народу, цвiт i завязь. Ще в дитинствi рiдна мова допомагає нам пiзнавати свiт, вiдкривати для себе великий i чарiвний свiт життя. Без мови не може iснувати i розвиватися суспiльство, бо вона допомагає людям обмiнюватися думками, висловлювати свої почуття, досягати взаєморозумiння, створювати духовнi цiнностi.

Слово надто багато важить в життi, як вiдомо, воно може впливати на долю, воно вмить змiнює настрiй, робить людину щасливою або розгубленою. Прикро, коли чуєш, як часом, люди спотворюють нашу мову такими словами, яких не знайдеш у жодному iз словникiв. Чи то нехтуючи, чи то не знаючи мови.

Той, хто зневажливо ставиться до рiдної мови, до рiдного народу, не вартий уваги i поваги. I це болить нам, тим, хто любить рiдну Україну, рiдну мову. Мова служить нам завжди. Щирими словами ми звiряємося у дружбi, словами нiжними вiдкриваємо серце коханiй людинi, словами гострими i твердими, "мов криця", даємо вiдсiч вороговi. Не можна ходити по рiднiй землi, не зачаровуючись рiдною мовою, не знаючи i не вивчаючи її.

Наша рідна мова. Вона нам рідна, як мама і тато, як та земля, на якій ми зростаєте. Бо це мова, яку ми всі чуємо змалку, якою ми промовили свої перші слова. Ця мова зрозуміла і рідна всім свідомим українцям, так як полякам — польська, німцям — німецька, англійцям — англійська . Бо без мови немає народу. І так само, як у кожній людині є одна мама, так і мова рідна лише одна. Людина може знати дві, три і більше мов, але рідною залишається материнська мова.

Українська мова - це барвиста, запашна, невянуча квiтка, яка вiчно квiтне, долаючи час, кидаючи барвисту стрiчку iз давнини у майбутнє. Вона виткана i червоною калиною, i синiм барвiнком, i вишневим цвiтом та запашною рутою-мятою.

1Непрочитана учнями(означення)/ книга(підмет) лежала(присудок) /на столі(обстпвина). 2Дивлюся(пприсудок) на вулицю(додаток), осіяну снігом(означення). 3Шарудить(присудок) /під ногами(обставина)/опале по серед парку(означення)/ листя(підмет). 4Мамина(означення) колискова(підмет), співана найніжнішим голосом(означення), зпколисувала(присудок) мене(додаток). Завітало(присудок) до мене(додаток) свіже(означення) повітря(присудок) через(відноситбся до слова вікно є обставиною)/ розчинене мамою(означення)/вікно(обставина). / - если написан этот знак значит здесь не надо ставить запятые. Ч просто отделила дієприкметниковий зворот и обставину.