Серед численних історико-культурних пам'яток стародавнього міста Переяслава-Хмельницького вирізняється своєю оригінальною архітектурою меморіальний музей видатного українського філософа, гуманіста і поета Григорія Савича Сковороди. Експозицію музею розміщено у колишньому колегіумі, де 1753 р. Григорій Савич читав лекції з поетики. У центрі залу, на фоні старовинних рушників і килима,- скульптура Г. С. Сковороди у вигляді мандрів-ника з палицею. Через усе життя проніс поет любов до музики, до фольклору. Він успадкував її від матері, перейняв від кобзарів і лірників. У музеї представлено музичні інструменти XVІІІ ст. - ліра, кобза, цимбали, бандура, якими досконало володів Григорий Савич. Син малоземельного селянина-козака, він був тісно пов'язаний з народом. Видатний мислитель вірив, що народ неодмінно прокинеться і піднесе меч гніву проти кріпосників. Найсильніше враження на численних екскурсантів справляє клас поетики, келія, бібліотека. Співробітники музею відтворили майже у первісному вигляді обстановку келії, в якій жив Г. С. Сковорода, інтер'єр навчального закладу того часу. Масивні, понад метр у товщину, стіни класу, високі напівовальної форми вікна, зрізані у склепінні. Ніша у стіні, де зберігалися навчальні посібники. Столи й лави, на одній стіні - ікони, на іншій - одяг бурсаків. Кафедра й крісло вчителя, класна дошка. На столах - старовинні книги. Відвідувачів не залишає відчуття, що студеї - учні колегіуму - тільки-но вийшли з класу, де слухали Григорія Савича Сковороду.
идаю на спориш похідну валізу і підбіжки поспішаю до неньки, щоб не завдати їй клопотів — знаю, як важко старенькій зводитись, але вона таки встигає випередити мене, кидається в обійми. Я чую, як натужно б'ється її ніжне серце, важко дихають груди. Роки беруть своє, і від того крадькує невтішна думка: а що, як ураз відійде найдорожча тобі людина, хто ж тоді зустрічатиме в рідному обійсті?..
Поволі йдемо до хати. Мати украдьки висушує кінцями хустини зволожені очі й наче виправдовується: «...Ось повечеряємо, і я наспіваю тобі колискових. Ти ж минулого разу просив...»
Колискова пісня. Скільки їх створив народний геній!.. Лагідний материн наспів засівав дитячу душу любов'ю до людей, до природи, до усього живого.
Пряма мова (як частина речення)Цитатна пряма мова,наведена в передостаньому абзаці
Експозицію музею розміщено у колишньому колегіумі, де 1753 р. Григорій Савич читав лекції з поетики. У центрі залу, на фоні старовинних рушників і килима,- скульптура Г. С. Сковороди у вигляді мандрів-ника з палицею.
Через усе життя проніс поет любов до музики, до фольклору. Він успадкував її від матері, перейняв від кобзарів і лірників.
У музеї представлено музичні інструменти XVІІІ ст. - ліра, кобза, цимбали, бандура, якими досконало володів Григорий Савич.
Син малоземельного селянина-козака, він був тісно пов'язаний з народом. Видатний мислитель вірив, що народ неодмінно прокинеться і піднесе меч гніву проти кріпосників.
Найсильніше враження на численних екскурсантів справляє клас поетики, келія, бібліотека. Співробітники музею відтворили майже у первісному вигляді обстановку келії, в якій жив Г. С. Сковорода, інтер'єр навчального закладу того часу. Масивні, понад метр у товщину, стіни класу, високі напівовальної форми вікна, зрізані у склепінні. Ніша у стіні, де зберігалися навчальні посібники. Столи й лави, на одній стіні - ікони, на іншій - одяг бурсаків. Кафедра й крісло вчителя, класна дошка. На столах - старовинні книги.
Відвідувачів не залишає відчуття, що студеї - учні колегіуму - тільки-но вийшли з класу, де слухали Григорія Савича Сковороду.
идаю на спориш похідну валізу і підбіжки поспішаю до неньки, щоб не завдати їй клопотів — знаю, як важко старенькій зводитись, але вона таки встигає випередити мене, кидається в обійми. Я чую, як натужно б'ється її ніжне серце, важко дихають груди. Роки беруть своє, і від того крадькує невтішна думка: а що, як ураз відійде найдорожча тобі людина, хто ж тоді зустрічатиме в рідному обійсті?..
Поволі йдемо до хати. Мати украдьки висушує кінцями хустини зволожені очі й наче виправдовується: «...Ось повечеряємо, і я наспіваю тобі колискових. Ти ж минулого разу просив...»
Колискова пісня. Скільки їх створив народний геній!.. Лагідний материн наспів засівав дитячу душу любов'ю до людей, до природи, до усього живого.
Пряма мова (як частина речення)Цитатна пряма мова,наведена в передостаньому абзаці