Твір мініатюра вічне життя українського слова

Умене є маленьке цуценя, воно грайливе та забавне, але воно не завжди було таким. деякий час назад я знайшов(ла) його на вулиці, в кутку, біля свого дому. цуценя було налякане і не хотіло виходити до мене. я незнав(ла) що робити, прийшов додому засмучений. мама запитала в мене що трапилось і я їй все розповів. вона дала мені трохи їжі з обіду і сказала спробувати ще раз. звичайно ж я не був впевнений що вмене щось із цього вийде, але сподівався. я одразу побіг до нього, положив перед ним їжу і тохи відійшов, щоб знову не злякати. довелося торохи зачекати доки воно мені повірило, но коли це сталося я був найщасливійшою людиною у світі. тепер цуценя жеве у мене гарно їсть і грається зі мною, а я сподіваюсь, що воно забуло про ті події що сталися з ним і на завжди залишиться таким щасливим і забавним цуценям.

 Гравці обирають серед себе вовка і господаря, а самі зображують гусей-лебедів.Вовк займає якесь місце. Гуси-лебеді, посидівши деякий час вдома, у господаря, йдуть у поле.
Через деякий час господар кричить:
- Гуси-лебеді, додому!
Гуси відповідають:
- Вовк під горою
- Що вовк робить?
- Траву їсть.
- Ну, біжіть же додому!
Гуси біжать, а вовк їх ловить і поодинці веде на свою гору. Коли переловить всіх,господар топить для вовка «лазню» і просить його помитися. Вовк іде, париться, миється. По виході з лазні господар бере камінь чи палицю і, показуючи їх вовку, каже:
- Вовку-брате! Я тобі корову кину!
Кидає палицю чи камінь, вовк біжить за коровою, гуси-лебеді тим часом біжать додому до господаря.          2ий варіант                 В гру грає група дітей.Спочатку вибирають хто буде мама-гуска і вовк,а решта дітей гусенята.На одній стороні майданчика стає мама-гуска,напроти неї діти гусенята,а вовк розташовується збоку.Гра починається. Мама кличе гусей,вони починають бігти до неї,а вовк в цей час швидко намагається ловити гусенят.Гра продовжується поки вовк не виловить всих гусей.