І. А. Бунін багато писав про любов, її трагедіях і рідких митях теперішнього щастя. Ці добутки відзначені незвичайною поетизацією людського почуття, у них розкрилося чудесне дарування письменника, його здатність проникати в інтимні глибини серця, з їх незвіданими й непізнаними законами. Для Буніна в щирій любові є щось загальне з вічною красою природи, тому прекрасно тільки таке почуття любові, що природно, не ложко, не вигадано. Для нього любов і існування без її – два ворожі життя, і якщо гине любов, те та, інша життя, уже не потрібна. Піднімаючи любов, Бунін не приховує, що вона приносить не тільки радість, щастя, але й дуже часто таїть у собі борошна, горе, розчарування, смерть. “Невже ви ще не знаєте, що любов і смерть зв’язані нерозривно? Щораз, коли я переживав любовну катастрофу, – я був близький до самогубства”.
Історію трагічної любові повідав Бунін в оповіданні “Сонячний удар”. Випадкове знайомство на пароплаві. Звичайне “дорожня пригода”, “скороминуща зустріч”. Але чим же закінчилося для героїв все це випадкове й скороминуще? “На мене точне затьмарення знайшло… Або, скоріше, ми обоє одержали щось начебто сонячного удару”, – зізнається супутниця поручика. Провівши її додому й повернувшись у готель, герой раптом відчув, як серце його “стиснулося незрозумілою ніжністю” при спогаді про неї. Коли ж він зрозумів, що втратив її навіки, “він відчув такий біль і таку непотрібність свого подальшого життя без її, що його охопив жах. І знову мотив підсилює трагедію людини: любов і смерть завжди поруч.
.. Моя рідна країна, земля наших батьків, на якій нам судилося народитися і жити, яка стала для всіх нас Батьківщиною.Велична і трагічна історія нашої країни. Здавна численні завойовники приходили на нашу прекрасну, багату землю, щоб загарбати нас й поневолити український народ.Народні пісні, думи, перекази донесли до нас правду про давні героїчні і сумні часи, коли славні козаки-запорожці боронили волю народу, священні землі рідної землі.Тривалий час Україна, втративши незалежність, стогнала під ярмом поневолювачів. Але тліла в народі під попелом неволі «іскра вогню» , невмирущим виявився нескорений дух, прагнення до свободи.Наші землі бачили багато, вони все пам’ятають. Чому ж ми не взмозізрозуміти та зберегти нашу історію? Зробити все, щоб болючі уроки історії були засвоєні та більше не повторювалися. І першим, хто сказав про це навесьсвіт,був ТарасШевченко: Не вмирає душа наша,Не вмирає воля.Традиції великого Кобзаря підхопили і продовжили його численні послідовники – всі ті, кому не байдуже, хто ми і звідки ми пішли? Хто наші батьки, які наші цінності та як ми їх захищаємо? Саме завдяки їхній титанічній праці, самозреченості заради Вітчизни Україна нарешті здобула самостійність, стала незалежною. На цьому шляху зроблено тільки перші кроки. Багато ще складних проблем у молодої нашої держави.Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюсь, що буду жити тут все своє життя. Тут живуть люди, яких я люблю. Тут моя родина, мої друзі. Україна – моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в країні й дуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде. Україна - це чарівна природа, це неповторна культура, це все те що навколо нас
І. А. Бунін багато писав про любов, її трагедіях і рідких митях теперішнього щастя. Ці добутки відзначені незвичайною поетизацією людського почуття, у них розкрилося чудесне дарування письменника, його здатність проникати в інтимні глибини серця, з їх незвіданими й непізнаними законами. Для Буніна в щирій любові є щось загальне з вічною красою природи, тому прекрасно тільки таке почуття любові, що природно, не ложко, не вигадано. Для нього любов і існування без її – два ворожі життя, і якщо гине любов, те та, інша життя, уже не потрібна. Піднімаючи любов, Бунін не приховує, що вона приносить не тільки радість, щастя, але й дуже часто таїть у собі борошна, горе, розчарування, смерть. “Невже ви ще не знаєте, що любов і смерть зв’язані нерозривно? Щораз, коли я переживав любовну катастрофу, – я був близький до самогубства”.
Історію трагічної любові повідав Бунін в оповіданні “Сонячний удар”. Випадкове знайомство на пароплаві. Звичайне “дорожня пригода”, “скороминуща зустріч”. Але чим же закінчилося для героїв все це випадкове й скороминуще? “На мене точне затьмарення знайшло… Або, скоріше, ми обоє одержали щось начебто сонячного удару”, – зізнається супутниця поручика. Провівши її додому й повернувшись у готель, герой раптом відчув, як серце його “стиснулося незрозумілою ніжністю” при спогаді про неї. Коли ж він зрозумів, що втратив її навіки, “він відчув такий біль і таку непотрібність свого подальшого життя без її, що його охопив жах. І знову мотив підсилює трагедію людини: любов і смерть завжди поруч.
.. Моя рідна країна, земля наших батьків, на якій нам судилося народитися і жити, яка стала для всіх нас Батьківщиною.Велична і трагічна історія нашої країни. Здавна численні завойовники приходили на нашу прекрасну, багату землю, щоб загарбати нас й поневолити український народ.Народні пісні, думи, перекази донесли до нас правду про давні героїчні і сумні часи, коли славні козаки-запорожці боронили волю народу, священні землі рідної землі.Тривалий час Україна, втративши незалежність, стогнала під ярмом поневолювачів. Але тліла в народі під попелом неволі «іскра вогню» , невмирущим виявився нескорений дух, прагнення до свободи.Наші землі бачили багато, вони все пам’ятають. Чому ж ми не взмозізрозуміти та зберегти нашу історію? Зробити все, щоб болючі уроки історії були засвоєні та більше не повторювалися. І першим, хто сказав про це навесьсвіт,був ТарасШевченко: Не вмирає душа наша,Не вмирає воля.Традиції великого Кобзаря підхопили і продовжили його численні послідовники – всі ті, кому не байдуже, хто ми і звідки ми пішли? Хто наші батьки, які наші цінності та як ми їх захищаємо? Саме завдяки їхній титанічній праці, самозреченості заради Вітчизни Україна нарешті здобула самостійність, стала незалежною. На цьому шляху зроблено тільки перші кроки. Багато ще складних проблем у молодої нашої держави.Я народилася на українській землі, живу в Україні і сподіваюсь, що буду жити тут все своє життя. Тут живуть люди, яких я люблю. Тут моя родина, мої друзі. Україна – моя Батьківщина. І я її люблю, погану або гарну, злиденну або багату. Нехай не зовсім гладко в країні й дуть справи, але вона в мене єдина, іншої такої країни немає. І не буде. Україна - це чарівна природа, це неповторна культура, це все те що навколо нас