Винятки з цього правила на письмі й у більшості випадків у вимові становлять деякі прикметники, утворені від іншомовних слів: баски — баскський, тюрки — тюркський, Мекка — меккський, казах — казахський, Ла-Манш — ла-маншський.
Яклю твірна основа закінчується на д або т, то у вимові відбуваються зміни, які, проте, на письмі не позначаються, а саме:
а) на стику твірної основи йcуфікса чується дз, ц: завод + + ський = заводський [заводз'кий], люд + ство — людство
|л'удзтво], солдат + ський = солдатський [солдац'кий], Корчуват(е) + ський = корчуватський [корчувац'кий], брат + ство = братство [брацтво];
б) кінцеві звуки твірної основи т і ст у разі збігу трьох і більше приголосних не вимовляються: президент + + ський - президентський [президен'с'кий], лейборист + + ський = лейбористський [лейборис'кий].
Якшо в кінці твірної основи після приголосного стоїть суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий) цей суфікс випадає: П'ятихатки — п'ятихатський, Каховка — каховський, Чоколівка — чоколівський, Камчатка — камчатський.
Уподібнення приголосних за місцем
Свистячі с, ц, з («сце їздзу») перед шиплячими ш, ч, ж, дж («ще їжджу») внаслідок регресивної асиміляції переходять у відповідні шиплячі: с — ш, ц — ч, з — ж. Це відбивається й на письмі: брязк — бряжчати, в'їздити — виїжджений, пісок — піщаний, пуск — пущений, Київський — Київщина, Васько — Ващенко, козацький — козаччина.
Виняток на письмі становлять:
а) присвійні прикметники, у яких перед шиплячими незалежно від вимови пишеться та сама літера, що й у твір ній основі: Параска — Парасчин [парашчин], Ониська — Онисьчин (але в прізвищі: Онищенко), Луцька — Луцьчин, Рузька — Рузьчин;
б) префікси роз-, без-, з-, у яких пишеться буква з незалежно від вимови: розжитися, розчин, розширений, безшумний, безжальний, зчовгати, зжати;
в) дієприслівники: принісши, привізши
Шиплячі перед свистячими уподібнюються до свистячих, але на письмі це не відображається (перед свистячими пишеться та сама буква, що й у початковій формі слова): книжка — у книжці [книз'ц'і], дошка — на дошці, чашка — у чашці, поличка — на поличці, зваж — зважся, вчиш — вчишся.
Зубні д, т перед свистячими та шиплячими у вимові якщо не випадають, то зазнають змін, але на письмі це не відображається (пишуться ті самі букви д, т, що й^в інших словах чи формах слова): сусідка — сусідці [сус'ідз'ц'і] — сусідчин [сус'іджчин], тітка — тітці [т'іц':і] — тітчин [тїч:ин], літати — льотчик [л'оч:ик], погодитися — погодься [погодз'с'а], вчить — вчиться [учиц':а], молодий — молодший [молоджший], короткий — коротший [корочший].
Із невеликого малюночка на мене дивиться зайченятко.
Його шерсть біленького кольору, значить настала зимонька. Ця тваринонька є невеликого розміру. Шерсть коротенька та густенька і зігріває зайченятка від холоду. На невеличкій мордочці добре видно два вушка, що прислухаються до кожного звуку у лісочку. Двоє маленьких оченяток зауважують все, що відбувається навкруги. Позаду є хвостик. Він маленький, пухнастенький та кругленької форми. Задні лапки довші за передні. Це дозволяє йому швиденько втікати й стрибати, рятуючись від ворогів.
У вимові зливаються в один звук такі приголосні, і це позначається на письмі:
г, з, ж + с = з: Кривий Ріг — криворізький, Прага — празький, Кавказ — кавказький, француз — французький, Збараж — збаразький, Париж — паризький; убогий — убозтво, * боягуз — боягузтво;
я, й, ч + с = ц: козак — козацький, Вінниця — вінницький, Гадяч — гадяцький; юнак — юнацтво, купець — купецтво, ткач — ткацтво;
х, с, ш + с = с: чех — чеський, Лепетиха — лепетиський, Одеса — одеський, Сиваш — сиваський; птах — птаство, товариш — товариство.
Винятки з цього правила на письмі й у більшості випадків у вимові становлять деякі прикметники, утворені від іншомовних слів: баски — баскський, тюрки — тюркський, Мекка — меккський, казах — казахський, Ла-Манш — ла-маншський.
Яклю твірна основа закінчується на д або т, то у вимові відбуваються зміни, які, проте, на письмі не позначаються, а саме:
а) на стику твірної основи йcуфікса чується дз, ц: завод + + ський = заводський [заводз'кий], люд + ство — людство
|л'удзтво], солдат + ський = солдатський [солдац'кий], Корчуват(е) + ський = корчуватський [корчувац'кий], брат + ство = братство [брацтво];
б) кінцеві звуки твірної основи т і ст у разі збігу трьох і більше приголосних не вимовляються: президент + + ський - президентський [президен'с'кий], лейборист + + ський = лейбористський [лейборис'кий].
Якшо в кінці твірної основи після приголосного стоїть суфікс -к-, то при творенні прикметника на -ськ(ий) цей суфікс випадає: П'ятихатки — п'ятихатський, Каховка — каховський, Чоколівка — чоколівський, Камчатка — камчатський.
Уподібнення приголосних за місцем
Свистячі с, ц, з («сце їздзу») перед шиплячими ш, ч, ж, дж («ще їжджу») внаслідок регресивної асиміляції переходять у відповідні шиплячі: с — ш, ц — ч, з — ж. Це відбивається й на письмі: брязк — бряжчати, в'їздити — виїжджений, пісок — піщаний, пуск — пущений, Київський — Київщина, Васько — Ващенко, козацький — козаччина.
Виняток на письмі становлять:
а) присвійні прикметники, у яких перед шиплячими незалежно від вимови пишеться та сама літера, що й у твір ній основі: Параска — Парасчин [парашчин], Ониська — Онисьчин (але в прізвищі: Онищенко), Луцька — Луцьчин, Рузька — Рузьчин;
б) префікси роз-, без-, з-, у яких пишеться буква з незалежно від вимови: розжитися, розчин, розширений, безшумний, безжальний, зчовгати, зжати;
в) дієприслівники: принісши, привізши
Шиплячі перед свистячими уподібнюються до свистячих, але на письмі це не відображається (перед свистячими пишеться та сама буква, що й у початковій формі слова): книжка — у книжці [книз'ц'і], дошка — на дошці, чашка — у чашці, поличка — на поличці, зваж — зважся, вчиш — вчишся.
Зубні д, т перед свистячими та шиплячими у вимові якщо не випадають, то зазнають змін, але на письмі це не відображається (пишуться ті самі букви д, т, що й^в інших словах чи формах слова): сусідка — сусідці [сус'ідз'ц'і] — сусідчин [сус'іджчин], тітка — тітці [т'іц':і] — тітчин [тїч:ин], літати — льотчик [л'оч:ик], погодитися — погодься [погодз'с'а], вчить — вчиться [учиц':а], молодий — молодший [молоджший], короткий — коротший [корочший].
Із невеликого малюночка на мене дивиться зайченятко.
Його шерсть біленького кольору, значить настала зимонька. Ця тваринонька є невеликого розміру. Шерсть коротенька та густенька і зігріває зайченятка від холоду. На невеличкій мордочці добре видно два вушка, що прислухаються до кожного звуку у лісочку. Двоє маленьких оченяток зауважують все, що відбувається навкруги. Позаду є хвостик. Він маленький, пухнастенький та кругленької форми. Задні лапки довші за передні. Це дозволяє йому швиденько втікати й стрибати, рятуючись від ворогів.
Звірятко дуже гарненьке та прудке.