Тернистим і нелегким був шлях Марії Заньковецької, української актриси, на сцену. Дуже вразлива від природи, наділена глибоким даром співпереживання, вона постійно шукала можливість висловити думки і почуття, які сповнювали її. Майбутня актриса з юних літ виступала в любительських спектаклях і концертах.
“Я кохалася в мистецтві, любов до сцени стала моїм життям,” – зізнавалася Заньковецька вже пізніше. Геніально обдарована сценічно, вокально й пластично, вона сорок років владарювала на сцені, сіяла захват, хвилювала уми. Усе працювало в неї на образ: міміка блідавого обличчя, погляд очей, промовисті жести рук.
Марія Костянтинівна створила цілу плеяду хвилюючих образів, показала тяжкі страждання жінок, бідних і знедолених. Одночасно вона підкреслювала їх духовну красу, життєстійкість, оптимізм, прагнення до знань, до щастя. Героїні Заньковецької не тільки сумують над своєю долею, а й протестують, гнівно викривають соціальну несправедливість.
Бачите, друзі, дрібними горошинами сипле з неба невгамовний дощик. Тополя поруч з ганком скуйовдилася від вітру і показує срібний виворіт своїх ще не відлетілих за вітром листків. Чи не здається вам, шановні, що цей дощ назавжди. Але погляньте вгору: там крізь невеликий отвір в хмарах вже поспішає на землю сонячний промінь. І чудовий сонячний блиск вже заграв над клумбою з квітучими трояндами, над парковими доріжками, міськими вулицями і провулками. А день-то, виявляється, зовсім ще літній! Рано сумувати про наступні холоди. Ходімте, милі мої, до лісу, наберемо грибів, попрощаймося з горихвістками, що відлітають в далеку Палестину, а ще - з дроздами, шпаками і зозулями. Вони принесуть нам на крилах наступну весну.
“Я кохалася в мистецтві, любов до сцени стала моїм життям,” – зізнавалася Заньковецька вже пізніше. Геніально обдарована сценічно, вокально й пластично, вона сорок років владарювала на сцені, сіяла захват, хвилювала уми. Усе працювало в неї на образ: міміка блідавого обличчя, погляд очей, промовисті жести рук.
Марія Костянтинівна створила цілу плеяду хвилюючих образів, показала тяжкі страждання жінок, бідних і знедолених. Одночасно вона підкреслювала їх духовну красу, життєстійкість, оптимізм, прагнення до знань, до щастя. Героїні Заньковецької не тільки сумують над своєю долею, а й протестують, гнівно викривають соціальну несправедливість.
Бачите, друзі, дрібними горошинами сипле з неба невгамовний дощик. Тополя поруч з ганком скуйовдилася від вітру і показує срібний виворіт своїх ще не відлетілих за вітром листків. Чи не здається вам, шановні, що цей дощ назавжди. Але погляньте вгору: там крізь невеликий отвір в хмарах вже поспішає на землю сонячний промінь. І чудовий сонячний блиск вже заграв над клумбою з квітучими трояндами, над парковими доріжками, міськими вулицями і провулками. А день-то, виявляється, зовсім ще літній! Рано сумувати про наступні холоди. Ходімте, милі мої, до лісу, наберемо грибів, попрощаймося з горихвістками, що відлітають в далеку Палестину, а ще - з дроздами, шпаками і зозулями. Вони принесуть нам на крилах наступну весну.