Слова цієї пісні знали і знають у нашій родині. Бо кожна сім’я як колись, так і тепер, хотіла б бути саме такою — Богом благословенною.
Людське життя має бути щасливим, крихке сімейне щастя складається з багатьох чинників і стосунків.
Чому сьогодні часто з’являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного раніше не було.
В Україні не лише до батька, матері, діда, баби, а навіть до подружки, сусідки зверталися на «Ви». Любов, повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність, релігійність, у наших родинах виховували змалку. Бо, як сказано в Біблії: «Хто зневажає батька свого або матір, повинен умерти»…
Батько в родині був найстарший. Батько батьків. Його слово було законом для всього роду.
Батько — найрідніший, найдорожчий для тебе. У його образі втілюється людська відповідальність за твою появу на світ, на кожний твій крок, вчинок, за весь твій життєвий шлях — від народження до смерті. Коли батько помирав, нащадки оберігали його могилу, яка була святим місцем для сім’ї.
Мати — символ роду, родини, Берегиня сімейного вогнища. Коротке це слово — мама, але які надлюдські глибини скарбів містить воно в собі.
Її життя — це терпіння, самопожертва, серце її б’є невичерпним джерелом безкорисної любові до своїх дітей. її мудрість поважали в сім’ї.
Пошана до матері, до бабусі, до сестри пропагувалися в сімейному вихованні. У хлопця поступово переростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружини, матері дітей.
Мир у домі панував лише тоді, коли стосунки батьків і дітей були гармонійними, у побуті вони регулювалися звичаями, ритуалами, морально-етичними нормами.
Бути гідним батька — твоя честь. У народі кажуть: «Шануй батька й матір своїх!»
Де згода в сімействі
Де мир, а не війна,
Щасливі ті люди,
блаженна сторона,
Їх Бог благословляє…
Слова цієї пісні знали і знають у нашій родині. Бо кожна сім’я як колись, так і тепер, хотіла б бути саме такою — Богом благословенною.
Людське життя має бути щасливим, крихке сімейне щастя складається з багатьох чинників і стосунків.
Чому сьогодні часто з’являється зневага дітей до батьків, відчуженість між ними? Чогось подібного раніше не було.
В Україні не лише до батька, матері, діда, баби, а навіть до подружки, сусідки зверталися на «Ви». Любов, повагу до батьків, старших, як і працьовитість, гідність, релігійність, у наших родинах виховували змалку. Бо, як сказано в Біблії: «Хто зневажає батька свого або матір, повинен умерти»…
Батько в родині був найстарший. Батько батьків. Його слово було законом для всього роду.
Батько — найрідніший, найдорожчий для тебе. У його образі втілюється людська відповідальність за твою появу на світ, на кожний твій крок, вчинок, за весь твій життєвий шлях — від народження до смерті. Коли батько помирав, нащадки оберігали його могилу, яка була святим місцем для сім’ї.
Мати — символ роду, родини, Берегиня сімейного вогнища. Коротке це слово — мама, але які надлюдські глибини скарбів містить воно в собі.
Її життя — це терпіння, самопожертва, серце її б’є невичерпним джерелом безкорисної любові до своїх дітей. її мудрість поважали в сім’ї.
Пошана до матері, до бабусі, до сестри пропагувалися в сімейному вихованні. У хлопця поступово переростала в пошану до дівчини, до майбутньої дружини, матері дітей.
Мир у домі панував лише тоді, коли стосунки батьків і дітей були гармонійними, у побуті вони регулювалися звичаями, ритуалами, морально-етичними нормами.
Бути гідним батька — твоя честь. У народі кажуть: «Шануй батька й матір своїх!»
Може це підійде?