ХАТА — загальнопоширена на території України назва житлової споруди. Поряд із цим терміном у західних районах побутували назви хижа, халупа, на Лівобережжі — хатина. У південних степових районах частково заглиблене в землю житло називалося бурдей, землянка, а підвищене — верхова хата, горішня хата, горішник. Бідняцька X гуцулів та бойків Карпат також мала назву бурдей (бурдій).
Найбільш поширеною на Україні в кінці XIX - на початку XX ст. була триподільна X. багатьох варіантів. На Поліссі, Північному Правобережжі, на Полтавщині, Слобожанщині та в долинних районах Прикарпаття й Закарпаття цей класичний тип українського житла мав розташовані по центру споруди сіни (сінь, сінці, хороми, боїще, баще, приклад) та розташовані по обидва боки від них житлову кімнату та підсоби приміщення для зберігання продуктів харчування, дрібного реманенту та сезонного одягу (комору, кліть). Своєрідність карпатського варіанту полягала в тому, що вхід до комори влаштовувався не з сіней, як в інших районах, а знадвору. Це давало змогу прибудовувати комору не лише до сіней, а й до тильної стіни житлової кімнати. Таким чином, остання ставала в центрі всієї будівлі. В економічно більш розвинених південних районах переважав варіант, коли два житлових приміщення симетрично розташовувались відносно сіней. Він мав назви: хата на дві половини, дві хати через сіни.
Традиційним типам X. різних регіонів України надавали своєрідності такі елементи, як ґанок (крильце, калідор, рундук), значні виноси даху (піддашшя, піддашок, підсобійка, підострішина, дармовис, піднакат) та галерея (рукійма, лавочки).
Подальше ускладнення плану X. йшло через виокремлення в сінях комори (комірки, комірчини, кліті, підкліті, хижки, чулана, кладовки), а в житловому приміщенні — кухні (боковки, ванькіри, алькіру, хатчини). На Поліссі, крім комори, в сінях виділяли приміщення, яке використовували замість льоху (стебку, стьобку), оскільки високі грунтові води заважали копанню глибоких льохів. Аби при мілкому заглибленні в грунт корнеплоди не промерзали, стебки обігрівали жаровнями з розпеченим вугіллям.
ІНТЕР'ЄР ХАТИ. Внутрішнє планування українського житла, традиції якого сягають давньоруського періоду, характеризувалося у XIX ст. повсюдною типологічною єдністю. Отже, вариста українська піч завжди займала внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни (чільної, входової, передньої), в якій були вікна. По діагоналі від печі влаштовували парадний кут (покуть, червоний кут, святий вугол, божній кут), де розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками (божниками), обтикані цілющим зіллям та квітами; перед ними вішали лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички (божнички), а у найбільш заможних селян були цілі домашні іконостаси.
Під іконами уздовж бічної (причілкової) стіни ставили стіл. У карпатських горян і подекуди в подолян функції столу виконувала скриня.
в украiнськiй хатi завжди е рушники, якiсь глечики , iкони це традицiйнi речiв украiнськiй хатi
Традиційне житло.
ХАТА — загальнопоширена на території України назва житлової споруди.
Поряд із цим терміном у західних районах побутували назви хижа, халупа,
на Лівобережжі — хатина. У південних степових районах частково
заглиблене в землю житло називалося бурдей, землянка, а підвищене —
верхова хата, горішня хата, горішник. Бідняцька X гуцулів та бойків
Карпат також мала назву бурдей (бурдій).
Найбільш поширеною на Україні в кінці XIX - на початку XX ст. була
триподільна X. багатьох варіантів. На Поліссі, Північному Правобережжі,
на Полтавщині, Слобожанщині та в долинних районах Прикарпаття й
Закарпаття цей класичний тип українського житла мав розташовані по
центру споруди сіни (сінь, сінці, хороми, боїще, баще, приклад) та
розташовані по обидва боки від них житлову кімнату та підсоби приміщення
для зберігання продуктів харчування, дрібного реманенту та сезонного
одягу (комору, кліть). Своєрідність карпатського варіанту полягала в
тому, що вхід до комори влаштовувався не з сіней, як в інших районах, а
знадвору. Це давало змогу прибудовувати комору не лише до сіней, а й до
тильної стіни житлової кімнати. Таким чином, остання ставала в центрі
всієї будівлі. В економічно більш розвинених південних районах переважав
варіант, коли два житлових приміщення симетрично розташовувались
відносно сіней. Він мав назви: хата на дві половини, дві хати через
сіни.
Традиційним типам X. різних регіонів України надавали своєрідності такі
елементи, як ґанок (крильце, калідор, рундук), значні виноси даху
(піддашшя, піддашок, підсобійка, підострішина, дармовис, піднакат) та
галерея (рукійма, лавочки).
Подальше ускладнення плану X. йшло через виокремлення в сінях комори
(комірки, комірчини, кліті, підкліті, хижки, чулана, кладовки), а в
житловому приміщенні — кухні (боковки, ванькіри, алькіру, хатчини). На
Поліссі, крім комори, в сінях виділяли приміщення, яке використовували
замість льоху (стебку, стьобку), оскільки високі грунтові води заважали
копанню глибоких льохів. Аби при мілкому заглибленні в грунт корнеплоди
не промерзали, стебки обігрівали жаровнями з розпеченим вугіллям.
ІНТЕР'ЄР ХАТИ. Внутрішнє планування українського житла, традиції якого
сягають давньоруського періоду, характеризувалося у XIX ст. повсюдною
типологічною єдністю. Отже, вариста українська піч завжди займала
внутрішній кут хати з одного боку від вхідних дверей і була обернена
своїм отвором (челюстями) до фасадної стіни (чільної, входової,
передньої), в якій були вікна. По діагоналі від печі влаштовували
парадний кут (покуть, червоний кут, святий вугол, божній кут), де
розміщували ікони, прикрашені тканими або вишиваними рушниками
(божниками), обтикані цілющим зіллям та квітами; перед ними вішали
лампадку. На Лівобережжі для ікон виготовляли спеціальні полички
(божнички), а у найбільш заможних селян були цілі домашні іконостаси.
Під іконами уздовж бічної (причілкової) стіни ставили стіл. У
карпатських горян і подекуди в подолян функції столу виконувала скриня.