для кожної людини назавжди залишаються в пам'яті ті місця, де вона народилась і провела своє дитинство. і як далеко не закидала б нас доля, але кожного манить до себе рідна домівка, рідна вулиця. після довгої розлуки все видається милішим і дорожчим нашому серцю. отак буває і зі мною, коли повертаюсь додому після літніх канікул, коли знову крокую дичківською вулицею, на якій живу разом з батьками.вона нічим особливим не відрізняється від інших вулиць села. тут розташоване невелике підприємство, де можна придбати або полагодити автомобіль. перетинає вулицю річка гнізна зі своїми притоками. у кінці вулиці — пасовище та млин. паралельно нашій вулиці проходить залізнична колія, а за нею красується ліс.коли стати на краю лісу, видно мою вулицю: біленькі хатки під червоною черепицею потопають у буйній зелені садів.я люблю свою вулицю у будь-яку пору року. люблю її затишні садиби, привітні віконця домівок, високі дерева, квітники і доріжки на подвір'ї.але вулиця без людей, як ліс без птахів. на моїй вулиці всі люди привітні і лагідні. хоча я й не знаю їх усіх по іменах, та в селі прийнято з усіма вітатись.найбільше люблю свою вулицю вечорами, коли притомлені люди сидять на лавках біля хат, гомонять через паркан один з одним, а сільські дітлахи виходять погаласувати. лише тоді відчуваєш, що навколо тебе — усі рідні, хороші люди з нашої вулиці.
- Здраствуй, Ваня!- Привіт, Катенька! Куди ти так поспішаєш?- Біжу на підготовчі курси по хімії!- Ти хочеш здавати цей жахливий предмет? Куди?- Чому жахливий? Геть мне потрібний при надходженні в медичний університет. А ти куди йдеш, що несеш?- От, бачиш, папка в руках. Там мої малюнки. Але не звичайні, а зроблені на комп'ютері зі спеціальної програмі- Ти станеш дизайнером?- Так, але не просто, а веб-дизайнером. Ти знаєш, адже це моє захоплення вже давно. І тепер я вирішив зробити його своєю професією- Я думаю, у тебе їсти талант працювати із усякими комп'ютерними програмами. Для мене це - темний лес. Зате, я вважаю, що мій талант - лікувати людей- А яким саме доктором ти хочеш підлогу?- Кардіологом. Хочу лікувати серце. Адже найважливіший орган для людини. А зараз так багато людей страждають хворобами серця...- А що батьки думають у твоєму виборі?- Вони саме за. А от мій дідусь, що працює терапевтом, так той ні в яку не погоджується, щоб я теж стала доктором. Це, говорить, занадто важка робота- Катя, якщо всі так будуть думати, то нас лікувати некому стане!- От-От. І взагалі, мій дідусь здійснив свою мрію, став лікарем. А тепер мне забороняє. Нічого, тато на моїй стороні!- Ну, бажаю тебе удачі у твоєму важкому навчанні! Дзвони іноді, не пропадай!- И тебе удачі, Ваня! Як-Небудь подзвоню!
для кожної людини назавжди залишаються в пам'яті ті місця, де вона народилась і провела своє дитинство. і як далеко не закидала б нас доля, але кожного манить до себе рідна домівка, рідна вулиця. після довгої розлуки все видається милішим і дорожчим нашому серцю. отак буває і зі мною, коли повертаюсь додому після літніх канікул, коли знову крокую дичківською вулицею, на якій живу разом з батьками.вона нічим особливим не відрізняється від інших вулиць села. тут розташоване невелике підприємство, де можна придбати або полагодити автомобіль. перетинає вулицю річка гнізна зі своїми притоками. у кінці вулиці — пасовище та млин. паралельно нашій вулиці проходить залізнична колія, а за нею красується ліс.коли стати на краю лісу, видно мою вулицю: біленькі хатки під червоною черепицею потопають у буйній зелені садів.я люблю свою вулицю у будь-яку пору року. люблю її затишні садиби, привітні віконця домівок, високі дерева, квітники і доріжки на подвір'ї.але вулиця без людей, як ліс без птахів. на моїй вулиці всі люди привітні і лагідні. хоча я й не знаю їх усіх по іменах, та в селі прийнято з усіма вітатись.найбільше люблю свою вулицю вечорами, коли притомлені люди сидять на лавках біля хат, гомонять через паркан один з одним, а сільські дітлахи виходять погаласувати. лише тоді відчуваєш, що навколо тебе — усі рідні, хороші люди з нашої вулиці.