Вулиця мого дитинства У мене було щасливе дитинство. Я і досі пам*ятаю ту маленьку вуличку, на якій я жив. Вона звалася . Як там пахло квітами: розами, ромашками, волошками. Коли наступала весна, я збирав букет підсніжників і дарував їх мамі. Ліси у моєму місті були дуже великими, з річками, полями. Але я не боявся по них ходити. Мені це навпаки - подобалося. Ой, а скільки у мене друзів було на тій вулиці! На пальцях не перерахувати! Коли я був малим, до речі, у мене була сусідка - Таня. Її бабуся часто носила мені пиріжки, коли я хворів. А хворів я часто, чено кажучи. А батьки мої цілими днями на роботі були. Іноді вони приносили мені солодощі. Але зараз Таня живе у Москві... І я дуже за нею сумую. На тій вулиці було багато різних будівель: лікарні, будинки, готелі, ліцеї-гімназії... І в кожну з будівель мені було приємно ходити - яка б похмура погода не була, який б був у мене поганий стан... На моїй вулиці всі мене знали, як "Щедрика". Так, і справді мене так називали. Я завжди ділився солодощами, які у мене були, дарував людям приємні подарунки... Одним словом - любив я ту вулицю, і намагався її берегти так, як зіницю ока.
Твір на тему "Осінь догора багряним вогником..." пропоную скласти так:
Ось і добігає кінця одна з найчарівніших пір року. Зараз осінь догора багряним вогником. Подивімось навколо: гаї скидають шати золоті, дні стають довшими, холоднішими. Природа змінюється. От-от птахи відлітатимуть у вирій, а веселі комашки перестануть дзижчати. Але дивімося на красу осені та насолоджуймось нею зараз. Захоплюймось її різнобарвністю та яскравістю, дивуймося свіжістю та легкою прохолодою. Осінь така чарівна пора року, коли хочеться лише гуляти на природі, наче прощаючись з нею до весни.
У мене було щасливе дитинство. Я і досі пам*ятаю ту маленьку вуличку, на якій я жив. Вона звалася . Як там пахло квітами: розами, ромашками, волошками. Коли наступала весна, я збирав букет підсніжників і дарував їх мамі. Ліси у моєму місті були дуже великими, з річками, полями. Але я не боявся по них ходити. Мені це навпаки - подобалося.
Ой, а скільки у мене друзів було на тій вулиці! На пальцях не перерахувати! Коли я був малим, до речі, у мене була сусідка - Таня. Її бабуся часто носила мені пиріжки, коли я хворів. А хворів я часто, чено кажучи. А батьки мої цілими днями на роботі були. Іноді вони приносили мені солодощі. Але зараз Таня живе у Москві... І я дуже за нею сумую.
На тій вулиці було багато різних будівель: лікарні, будинки, готелі, ліцеї-гімназії... І в кожну з будівель мені було приємно ходити - яка б похмура погода не була, який б був у мене поганий стан... На моїй вулиці всі мене знали, як "Щедрика". Так, і справді мене так називали. Я завжди ділився солодощами, які у мене були, дарував людям приємні подарунки...
Одним словом - любив я ту вулицю, і намагався її берегти так, як зіницю ока.
Ось і добігає кінця одна з найчарівніших пір року. Зараз осінь догора багряним вогником. Подивімось навколо: гаї скидають шати золоті, дні стають довшими, холоднішими. Природа змінюється. От-от птахи відлітатимуть у вирій, а веселі комашки перестануть дзижчати.
Але дивімося на красу осені та насолоджуймось нею зараз. Захоплюймось її різнобарвністю та яскравістю, дивуймося свіжістю та легкою прохолодою. Осінь така чарівна пора року, коли хочеться лише гуляти на природі, наче прощаючись з нею до весни.