Прокидаюсь я зрання, знову якась відстороненість, депресія. Це осінь так діє на мене? А може просто зпросоння мені не дуже хочеться заморочуватися і думати вро всіх і вся? Високі дерево розкинули своє безлисте гілля і ніби намагаються вдертися до моєї кімнати, а я просто сиплю навсібічь своєю вдячністю, адже лише це гілля і блакитне піднебесся ще поки тримають мене, не дають упасти в прірву. Узбережжя вже не манить, холодне, майже пустинне, не хочеться про це і думати. Переді мною ніби роздоріжжя, яке схоже на павутину, воно пригнічує, змушує мої груди нервово здійматися і опускатися, жадібно вбираючи свіже повітря, що так необхідне їм. Ці муки нескінченні, так здається мені, але ранні промені сонця ще змушують триматися на плаву. Це затишшя, гнітюче, я не можу незкінченно ділитися радістю, не можу сприймати навколишнє суспільство, яке давить, вганяє мене в крайності. Я навмання хапаю першу річ, якою виявився шарф і босоніж вибігаю на вулицю, відчуваючи, що мої пальці, як коріння, всмоктують всю силу, якою наповнена земля до краю, відчуваю холодну росу і проймаюся невимовною вдячністю, незнаючи до кого саме.
Ім'я Марусі Богуславки відомо нам з української народної думи. Думи – це оригінальний за формою та виконанням витвір українського народу, і серед них «Дума про Марусю Богуславку» вважається найбільш довершеною. Основна тема думи – доля полоненої дівчини-українки Марусі, яка навіть ставши жінкою турецького хана, серцем своїм залишається вірною Батьківщині.
Сюжет думи простий – до козаків, що сидять у турецькій в’язниці, приходить Маруся Богуславка та сповіщає, що наступного дня християнські землі святкують Великдень. І коли козаки впадають у відчай від того, що й не знають, який великий день наближається, й не зможуть його святкувати як годиться, Маруся заспокоює їх. Вона обіцяє, що хан поїде та віддасть їй ключі, тоді Маруся буде «… до кам'яної темниці прибувати, отвирати, вас, бідних невольників, а з кам'яної темниці випускати». Усе, про що просить Маруся, так це щоб козаки заїхали до її рідного місця побачитися з її батьками. Дівчина переказує їм, щоб вони не збирали грошей на її визволення, бо вже вона «потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного». Із цим слів ми розуміємо, що зовсім не солодке її життя в Туреччині, проте чи є в неї вибір?
Чи є Маруся зрадницею рідної землі? Я вважаю, що ні. Тому що зрадник – це той, хто свідомо зраджує когось, а Маруся – лише жертва обставин. Що може зробити дівчина проти воїнів? Вона може лише чинити опір та заплатити за це життям. Чи це розумно? Адже життя людини – це найвища цінність, і кожен має право жити. Маруся приймає рішення не губити себе, а зробити для Батьківщини те, що в її силах – випустити на волю козаків. Це засвідчує її патріотизм. Вона розуміє, що це може дорого їй коштувати, але Богуславка – мужня дівчина. Багато мужності треба й для того, щоб пристосуватися до нового життя. Нелегко бути патріоткою, коли ти сама є бранкою і твоє життя залежить від іншої людини.
Маруся могла би втекти з козаками, проте це вже було б зрадою довір’я «пана турецького», свідомий обман. І на це Маруся не здатна. Також ми бачимо, що в душі вона завжди любитиме рідний край, своїх батьків. Тож, я вважаю, вчинки Марусі розкривають її чесну, мужню натуру, не здатну на підлі вчинки та зраду.
Сюжет думи простий – до козаків, що сидять у турецькій в’язниці, приходить Маруся Богуславка та сповіщає, що наступного дня християнські землі святкують Великдень. І коли козаки впадають у відчай від того, що й не знають, який великий день наближається, й не зможуть його святкувати як годиться, Маруся заспокоює їх. Вона обіцяє, що хан поїде та віддасть їй ключі, тоді Маруся буде «… до кам'яної темниці прибувати, отвирати, вас, бідних невольників, а з кам'яної темниці випускати». Усе, про що просить Маруся, так це щоб козаки заїхали до її рідного місця побачитися з її батьками. Дівчина переказує їм, щоб вони не збирали грошей на її визволення, бо вже вона «потурчилась, побусурменилась для розкоші турецької, для лакомства нещасного». Із цим слів ми розуміємо, що зовсім не солодке її життя в Туреччині, проте чи є в неї вибір?
Чи є Маруся зрадницею рідної землі? Я вважаю, що ні. Тому що зрадник – це той, хто свідомо зраджує когось, а Маруся – лише жертва обставин. Що може зробити дівчина проти воїнів? Вона може лише чинити опір та заплатити за це життям. Чи це розумно? Адже життя людини – це найвища цінність, і кожен має право жити. Маруся приймає рішення не губити себе, а зробити для Батьківщини те, що в її силах – випустити на волю козаків. Це засвідчує її патріотизм. Вона розуміє, що це може дорого їй коштувати, але Богуславка – мужня дівчина. Багато мужності треба й для того, щоб пристосуватися до нового життя. Нелегко бути патріоткою, коли ти сама є бранкою і твоє життя залежить від іншої людини.
Маруся могла би втекти з козаками, проте це вже було б зрадою довір’я «пана турецького», свідомий обман. І на це Маруся не здатна. Також ми бачимо, що в душі вона завжди любитиме рідний край, своїх батьків. Тож, я вважаю, вчинки Марусі розкривають її чесну, мужню натуру, не здатну на підлі вчинки та зраду.