Іван Сірко був кошовим отаманом. Він все своє життя присвятив боротьбі за волю неньки України і її народу. Сірко побив турків і татар у 55 битвах і так знесилив кримських татар, що вони вже потім не мали сили нападати на Україну. » Для ворогів він страшний і сердитий, а, напроти, для християн був дуже добрий і милостивий», — така про нього слава йшла серед народу. Про цю видатну історичну постать було складено багато дум, пісень, легенд. З думи «Вдова Сірка Івана» ми дізнаємось про те, що у нього була жінка та двоє синів — Петро і Роман. Що він не був вдома сім років. Мабуть, тут йдеться про визвольну війну 1648— 1654 pp. В усній народній творчості український народ наділяв героїв-козаків фантастичними здібностями. Так, у легенді «Як Сірко переміг татар» герой перекидається на хорта, щоб звільнити «православних християн» з полону. Народ говорить, що в його могилі поховано лише одну руку, а він сам ходить по світу і допомагає українським військам побивати ворогів. Образ Івана Сірка в народній творчості є узагальненим. Він уособлює в собі найкращі риси, притаманні козакам-визволителям, козакам-захисникам. Коли я читаю ці твори, в моїй уяві постає кремезний чоловік, засмаглий, з козацькими вусами та «оселедцем», з шаблею на боці. Він їде на великому коні безкраїм степом, вдивляється в далечінь, а під ногами хвилями стелиться ковил.
Кажуть, що потрібно ловити кожну мить життя, ніби ту кицьку за хвостик. Наче хочеш си-и-ильно обійняти її й не відпускати. Проте коти – тварини горді, доволі самостійні й непостійні. Вони прагнуть уваги, але потрібно чітко розмежовувати витівки. Так і в житті.
Деякі моменти відпускають легко, як і ледь помітний шлейф шовкової хустинки, пущеної за вітром. А деякі міцно засідають у серці, і не виманиш їх навіть шматочком чогось солоденького, купленого спеціально з цього приводу, але після поразки спокійно спожитого. В основному це стосується, звичайно, прекрасних моментів життя. Ось, наприклад, один із них.
Під’їжджаючи до «Діснейленду», хвилювалася, тому ноги тремтіли так, що здавалося, ніби можу ними спокійненько забити кілька десятків цвяхів. Але разом із тим серце билося в неймовірному темпі. І тільки ввечері, під час перегляду просто дивовижного, неземного шоу, що захоплює дух, відпустило! Бах! Хрусь! Трісь!
І серденько розлетілося на мільйони маленьких шматочків. Не витримавши, сльози стікали щоками до надзвичайно широкої усмішки, залишаючи теплі доріжки на зашарілій шкірі. Здавалося, що ти вже не стоїш у натовпі інших людей, а летиш на невидимих крилах прямо в улюблені мультфільми Уолта Діснея! І так надзвичайно легко стає…
Дійсно, від щастя крутить живіт, заламуються пальці, а в голові вибухають феєрверки. Але ось такі вони – прекрасні миті життя!
Іван Сірко був кошовим отаманом. Він все своє життя присвятив боротьбі за волю неньки України і її народу. Сірко побив турків і татар у 55 битвах і так знесилив кримських татар, що вони вже потім не мали сили нападати на Україну. » Для ворогів він страшний і сердитий, а, напроти, для християн був дуже добрий і милостивий», — така про нього слава йшла серед народу. Про цю видатну історичну постать було складено багато дум, пісень, легенд. З думи «Вдова Сірка Івана» ми дізнаємось про те, що у нього була жінка та двоє синів — Петро і Роман. Що він не був вдома сім років. Мабуть, тут йдеться про визвольну війну 1648— 1654 pp. В усній народній творчості український народ наділяв героїв-козаків фантастичними здібностями. Так, у легенді «Як Сірко переміг татар» герой перекидається на хорта, щоб звільнити «православних християн» з полону. Народ говорить, що в його могилі поховано лише одну руку, а він сам ходить по світу і допомагає українським військам побивати ворогів. Образ Івана Сірка в народній творчості є узагальненим. Він уособлює в собі найкращі риси, притаманні козакам-визволителям, козакам-захисникам. Коли я читаю ці твори, в моїй уяві постає кремезний чоловік, засмаглий, з козацькими вусами та «оселедцем», з шаблею на боці. Він їде на великому коні безкраїм степом, вдивляється в далечінь, а під ногами хвилями стелиться ковил.
Объяснение:
Кажуть, що потрібно ловити кожну мить життя, ніби ту кицьку за хвостик. Наче хочеш си-и-ильно обійняти її й не відпускати. Проте коти – тварини горді, доволі самостійні й непостійні. Вони прагнуть уваги, але потрібно чітко розмежовувати витівки. Так і в житті.
Деякі моменти відпускають легко, як і ледь помітний шлейф шовкової хустинки, пущеної за вітром. А деякі міцно засідають у серці, і не виманиш їх навіть шматочком чогось солоденького, купленого спеціально з цього приводу, але після поразки спокійно спожитого. В основному це стосується, звичайно, прекрасних моментів життя. Ось, наприклад, один із них.
Під’їжджаючи до «Діснейленду», хвилювалася, тому ноги тремтіли так, що здавалося, ніби можу ними спокійненько забити кілька десятків цвяхів. Але разом із тим серце билося в неймовірному темпі. І тільки ввечері, під час перегляду просто дивовижного, неземного шоу, що захоплює дух, відпустило! Бах! Хрусь! Трісь!
І серденько розлетілося на мільйони маленьких шматочків. Не витримавши, сльози стікали щоками до надзвичайно широкої усмішки, залишаючи теплі доріжки на зашарілій шкірі. Здавалося, що ти вже не стоїш у натовпі інших людей, а летиш на невидимих крилах прямо в улюблені мультфільми Уолта Діснея! І так надзвичайно легко стає…
Дійсно, від щастя крутить живіт, заламуються пальці, а в голові вибухають феєрверки. Але ось такі вони – прекрасні миті життя!