Жив собі на світі парубок, і закохався він у дуже гарну дівчину. Захотів він їй подарувати гарну-прегарну квітку, щоб показати дівчині, як палко він її кохає. Пішов він до лісу таку квітку шукати. Довго шукав, і аж раптом побачив на кущі звічайнісінької шипшини квітку, яка відрізнялася від інших. Вона була дуже гарна, і пелюстків на ній було набагато більше, ніж на інших квітках шипшини. Зрадів парубок, зірвав гілочку з квіткою та подарував її своїй коханій. Одружилися молодята, а біля своєї хати посадили цю гілочку. Пустила вона коріння, і виросла у них на дворі троянда. З тієї самої пори троянду вважають символом кохання.
У моєму віці слід мати взірець для наслідування. Це своєрідний компас, за яким можна спрямовувати свій життєвий шлях, здійснювати свій життєвий вибір. Я багато думав над цим, і нарешті знайшов ту людину, яку хотів би наслідувати. Григорій Савич Сковорода був не просто видатним науковцем, письменником, релігійним діячем. Кілька десятиліть XVIII століття я б хотів назвати “добою Григорія Сковороди”. До творів Григорія Савича належать численні байки, філософські роботи, підручники з етики тощо. Але найголовнішим, на мій погляд, твором цієї людини було, власне, її життя.З молодості й до останніх днів Сковороду цікавила проблема щастя. Сам він формулював це питання приблизно так: як окрема людина може досягти свого власного щастя? Сковорода шукав вирішення цієї проблеми в царині моралі і релігії. Мені дуже подобається те, що філософ шукав відповіді не в книжках і не поринаючи в безодню роздумів. Його життєвий шлях був сповнений зустрічей з людьми. Сковорода аж ніяк не вважав себе розумнішим за інших, і тому радо вступав у суперечки. Згадаємо: “У суперечці народжується істина”. Саме за це він отримав прізвисько “український Сократ”.Григорій Савич, вже будучи досвідченим ученим, чимало подорожував Україною і країнами Західної Європи. Усюди він умів знайти ті знання, яких, як йому здавалося, у нього замало. У мене викликає захоплення це вміння вчитися, вміння дивуватися світові. Сковорода бачив у людях притаманні їм вади, але завжди вважав людину створінням, гідним Божого задуму.Нинішній світ зробився дещо старшим.
У моєму віці слід мати взірець для наслідування. Це своєрідний компас, за яким можна спрямовувати свій життєвий шлях, здійснювати свій життєвий вибір. Я багато думав над цим, і нарешті знайшов ту людину, яку хотів би наслідувати. Григорій Савич Сковорода був не просто видатним науковцем, письменником, релігійним діячем. Кілька десятиліть XVIII століття я б хотів назвати “добою Григорія Сковороди”. До творів Григорія Савича належать численні байки, філософські роботи, підручники з етики тощо. Але найголовнішим, на мій погляд, твором цієї людини було, власне, її життя.З молодості й до останніх днів Сковороду цікавила проблема щастя. Сам він формулював це питання приблизно так: як окрема людина може досягти свого власного щастя? Сковорода шукав вирішення цієї проблеми в царині моралі і релігії. Мені дуже подобається те, що філософ шукав відповіді не в книжках і не поринаючи в безодню роздумів. Його життєвий шлях був сповнений зустрічей з людьми. Сковорода аж ніяк не вважав себе розумнішим за інших, і тому радо вступав у суперечки. Згадаємо: “У суперечці народжується істина”. Саме за це він отримав прізвисько “український Сократ”.Григорій Савич, вже будучи досвідченим ученим, чимало подорожував Україною і країнами Західної Європи. Усюди він умів знайти ті знання, яких, як йому здавалося, у нього замало. У мене викликає захоплення це вміння вчитися, вміння дивуватися світові. Сковорода бачив у людях притаманні їм вади, але завжди вважав людину створінням, гідним Божого задуму.Нинішній світ зробився дещо старшим.
Объяснение: