Кожна епоха дає свої поняття про цінності. Для епохи середньовіччя характерне матеріальне збагачення, для епохи Відродження - духовне зростання, для епохи сорокових років XX століття - завоювання і загарбання. З цього прикладу можна багато сперечатись, можна наводити докази і свідчення, але одне є незмінним, те, що не вимагає доказів, твердження, що найбільше багатство — хліб. Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники. Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба. Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб. Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня». 1 дійсно, без хліба не буває смачною иайвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина. Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності.
Життя дуже багатогранне. В ньому багато хороших і сумних, справедливих і несправедливих моментів. У багатьох людей іноді виникає бажання піти з життя. Однак бажання жити частіше перемагає. І це правильно. Адже другого шансу вже не буде. Особливо тонко й гостро відчувають ці моменти люди, у яких виявлені серйозні захворювання.
Найчастіше від подібного роду мук страждають люди, що не знають, як знайти свій шлях у житті. Довгі роки вони марно шукають своє покликання, шукають і не знаходять…
Насправді ж, у житті все прекрасно. І моменти радості, й чорні смуги долі. З усього потрібно вміти здобувати науку. Скрізь слід шукати позитивні моменти.
Вчитися брати від життя все не пізно буде ніколи. Якщо ми вчимося, треба віддаватися цьому процесу на всі сто відсотків. Про роботу можна сказати те ж саме. Дихати потрібно на повні груди, танцювати, як в останній раз. Любити, дружити, гуляти потрібно так, ніби завтра може не настати.
Життя потрібно цінувати. Треба змушувати себе радіти дрібницям. Це необхідно для того, щоб відчувати себе щасливим. Не дарма про життя пишуть стільки віршів і знімають стільки фільмів. Життя — це щастя, горе, радість і депресія одночасно. Тільки сильні люди можуть витримати весь натиск і всі проблеми сьогоднішніх реалій. Люди приходять і уходять, народжуються і вмирають. Війни починаються і закінчуються. А життя буде завжди.
Отже, щоб відшукати свій шлях у житті, треба навчитися слухати своє серце, тобто завжди обирати те, що тобі до вподоби.
Коли хліба обмаль — його не може замінити ні золото, ні інші коштовності. Матеріальні блага нічого не варті, коли голодні їх виробники.
Звернімося до історії: Радянський Союз у 1933 році продавав хліб за золото, коли Україна гинула від голодомору. Недаремно старі люди такі заощадливі, бо вони пережили це страхіття. Моя бабуся, даруючи мамі свою каблучку, застерігала: «Бережи, може колись за неї виміняєш шматок хліба». У роки Великої Вітчизняної моя бабуся ходила на село вимінювати продукти за речі. А у 1947 році, коли в місті відмінили хлібні картки, село вимирало від голоду. Божевільні від голоду люди здатні були на вбивство заради шматка хліба.
Одного разу в музеї я бачив шматочок блокадного хліба, одноденну норму ленінградця. Я вжахнувся від побаченого, бо той сіро-коричиевий шматочок швидше нагадував землю, змішану з половою, ніж хліб.
Пригадую фільм, побачений у дитинстві. Ішлося про дореволюційне село: господиня крає хліб, наділяє ним усю родину, а крихти змітає у долоню і їсть. Але були часи, коли хлібом не дорожили ні в місті, ні в селі. Тоді він був дешевим. Ним годували худобу, він лежав на смітниках. Це жахливо, коли хліб не шанують у місті, але ще більш жахливо, коли не шанують у селі. Мене дивує, як хлібороб може не цінувати хліб! Народна мудрість навчає нас: «Хліб — усьому голова», «Є хліб — буде й пісня». 1 дійсно, без хліба не буває смачною иайвишуканіша страва, а пісню заводить лише сита людина.
Хліб — це геніальний витвір людини, у якого немає конкурентів. Хліб — це святиня. Не даремно хлібом і сіллю зустрічають бажаних гостей, хлібом-сіллю благословляють матері своїх дітей. І це не тому, що хліб і сіль — основні продукти, а тому що це уособлення рідної землі, символ праці і надії на майбутнє. Хліб — це міра совісті і людяності.
Життя дуже багатогранне. В ньому багато хороших і сумних, справедливих і несправедливих моментів. У багатьох людей іноді виникає бажання піти з життя. Однак бажання жити частіше перемагає. І це правильно. Адже другого шансу вже не буде. Особливо тонко й гостро відчувають ці моменти люди, у яких виявлені серйозні захворювання.
Найчастіше від подібного роду мук страждають люди, що не знають, як знайти свій шлях у житті. Довгі роки вони марно шукають своє покликання, шукають і не знаходять…
Насправді ж, у житті все прекрасно. І моменти радості, й чорні смуги долі. З усього потрібно вміти здобувати науку. Скрізь слід шукати позитивні моменти.
Вчитися брати від життя все не пізно буде ніколи. Якщо ми вчимося, треба віддаватися цьому процесу на всі сто відсотків. Про роботу можна сказати те ж саме. Дихати потрібно на повні груди, танцювати, як в останній раз. Любити, дружити, гуляти потрібно так, ніби завтра може не настати.
Життя потрібно цінувати. Треба змушувати себе радіти дрібницям. Це необхідно для того, щоб відчувати себе щасливим. Не дарма про життя пишуть стільки віршів і знімають стільки фільмів. Життя — це щастя, горе, радість і депресія одночасно. Тільки сильні люди можуть витримати весь натиск і всі проблеми сьогоднішніх реалій. Люди приходять і уходять, народжуються і вмирають. Війни починаються і закінчуються. А життя буде завжди.
Отже, щоб відшукати свій шлях у житті, треба навчитися слухати своє серце, тобто завжди обирати те, що тобі до вподоби.
Объяснение: