Класова несправедливість переслідує людство споконвіків. Історією представлено численні війни та суперечки, побудовані на темі рівності. Але чи можливе існування світу, у якому немає бідніших і багатших, вищих і нищих за чином? Таку модель суспільства уже намагались досягнути не один раз. Зокрема, чудовим прикладом цього є Союз Радянських Соціалістичних Республік, з відомим усім комуністичним режимом. В ідеалі комунізм — це чудова система, в якій люди живуть щасливо і безтурботно.
Проте задля втілення її в реальність не одне покоління повинне бути виховане на засадах рівності. Як нам нагадує історичний процес, таке завдання провалилось.
Але чи така вона хороша — рівність? На мою думку, якраз навпаки: рівність вбиває людську індивідуальність. На таку тематику було знято яскравий мюзикл «Стиляги», режисером якого є Валерій Тодоровський. Це розповідь про молодь того ж СРСР, яка прагнула виділитись серед маси інших людей — зовнішнім виглядом, смаками у музиці, вибором проведення вільного часу, поглядами на світ. Головних героїв втомила сіра реальність навколо, де відступити від загальноприйнятих рамок є порушенням законів.
Рівність вбиває право вибору і свободу слова. Так, це суперечить головній ідеї рівноправ’я, оскільки основне його завдання — дати кожному можливість висловитись, виразитись, виокремитись. Книга Джорджа Оруела «1984» розповідає про суспільство, у якому всі рівні. Але люди там зовсім не щасливі: їм не дається вибір того, як жити. У них є чіткі інструкції, за непослух яким можна поплатитись життям. Це не єдина праця автора, в якій розкривається справжня сутність рівності. За приклад також можна взяти книгу «Колгосп тварин». У ній відображена комуністична, тобто «ідеально рівна» система суспільства, перенесена на царство тварин. Читаючи її ми розуміємо, що досягнути рівності нереально. Людське життя — це вічна боротьба між інтелектом та тваринними інстинктами. Я вважаю, що досягнути ідеалу можна тільки тоді, коли буде подолано природнє начало людини.
Рівність не означає справедливість. Окуня не можна оцінювати за його вміння лазити по деревах, горобця — за швидкий біг, а зайця — за талант плавати. До кожної ситуації, деталі потрібно підбирати окремий підхід. Тільки так можна забезпечити справедливість у людстві.
Класова несправедливість переслідує людство споконвіків. Історією представлено численні війни та суперечки, побудовані на темі рівності. Але чи можливе існування світу, у якому немає бідніших і багатших, вищих і нищих за чином? Таку модель суспільства уже намагались досягнути не один раз. Зокрема, чудовим прикладом цього є Союз Радянських Соціалістичних Республік, з відомим усім комуністичним режимом. В ідеалі комунізм — це чудова система, в якій люди живуть щасливо і безтурботно.
Проте задля втілення її в реальність не одне покоління повинне бути виховане на засадах рівності. Як нам нагадує історичний процес, таке завдання провалилось.
Але чи така вона хороша — рівність? На мою думку, якраз навпаки: рівність вбиває людську індивідуальність. На таку тематику було знято яскравий мюзикл «Стиляги», режисером якого є Валерій Тодоровський. Це розповідь про молодь того ж СРСР, яка прагнула виділитись серед маси інших людей — зовнішнім виглядом, смаками у музиці, вибором проведення вільного часу, поглядами на світ. Головних героїв втомила сіра реальність навколо, де відступити від загальноприйнятих рамок є порушенням законів.
Рівність вбиває право вибору і свободу слова. Так, це суперечить головній ідеї рівноправ’я, оскільки основне його завдання — дати кожному можливість висловитись, виразитись, виокремитись. Книга Джорджа Оруела «1984» розповідає про суспільство, у якому всі рівні. Але люди там зовсім не щасливі: їм не дається вибір того, як жити. У них є чіткі інструкції, за непослух яким можна поплатитись життям. Це не єдина праця автора, в якій розкривається справжня сутність рівності. За приклад також можна взяти книгу «Колгосп тварин». У ній відображена комуністична, тобто «ідеально рівна» система суспільства, перенесена на царство тварин. Читаючи її ми розуміємо, що досягнути рівності нереально. Людське життя — це вічна боротьба між інтелектом та тваринними інстинктами. Я вважаю, що досягнути ідеалу можна тільки тоді, коли буде подолано природнє начало людини.
Рівність не означає справедливість. Окуня не можна оцінювати за його вміння лазити по деревах, горобця — за швидкий біг, а зайця — за талант плавати. До кожної ситуації, деталі потрібно підбирати окремий підхід. Тільки так можна забезпечити справедливість у людстві.