Як на мене, важко не погодитися з тим, що для людини важливі, як матеріальні, так і духовні цінності, але особливо – компроміс між цими поняттями.
З одного боку, увесь сучасний світ будується на грошах, як би не сумно це звучало. Зараз більше можливостей має той, хто гарно забезпечений матеріально. Тож, зрозуміло, чому протягом усієї історії людства людина хоче мати якнайбільше грошей. Підтвердженням цього є комічне змалювання влади скарбів над головними героями творів «Сто тисяч» та «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого. Читаючи трагікомедії автора, ми розуміємо, що нічого гарного багатство не приносить, а лише нещастя. Гроші змінюють людину, її ставлення до інших (роблять зверхньою). Але немає нічого поганого в тому, що людина хоче гарного життя своїй родині, собі. І на зароблені власними зусиллями, трудом, купувати те, що їй необхідне. У цьому випадку багатство приносить користь.
З іншого боку, ми не змогли б жити без духовної підтримки наших близьких та рідних. Тож, не повинні забувати про такі якості, як людяність, щирість, доброта. Адже саме вони роблять нашу душу спокійною, умиротворюючи її. Чому я так думаю? Бо вже є загальновідомий факт, що емоції радості, щирі думки допомагають людині боротися навіть з такою хворобою, як рак. Ми можемо вилікувати себе та рідних своїми почуттями, душею. Це неймовірно – але факт!
Отже, найкращим варіантом тієї золотої середини для життя кожної людини було б задоволення усіх своїх потреб – і духовних, і матеріальних.
Бджільництво належить до найдавніших занять українців. Про поширеність його свідчать збережені донині давні топоніми та гідроніми: Мединичі, Мединівка, Бортне, Бортники, Уборть тощо. Мед та віск завжди широко використовувалися як продукти харчування, а також служили оброком при зборі данини, були важливим предметом експорту до Західної Європи.Упродовж багатьох віків існування бджільництво пройшло кілька етапів розвитку, з яких дослідники виділяють три основні: дике (початкове, або земляне); бортне; вуликове.Початкове бджільництво було неорганізованим заняттям: в ущелинах скель, у лісових хащах наші далекі предки знаходили гнізда бджіл і найпростішими засобами добували так званий «дикий мед», цілком знищуючи бджолині сім'ї. Наступним був період, коли бджільництво розвивалося як лісовий промисел. Дикі бджоли роїлися природним у лісах, на висоті 4—6 м у дуплах дерев, які називалися бортями. Звідси походить й назва промислу — бортництво. Це заняття також залишалося хаотичним, досить примітивним, а б медозбору — важким і навіть хижацьким: знайшовши гніздо і прорубавши до нього потрібний отвір, мед повністю вибирали, а бджіл винищували. Цей б, порівняно з першим, вимагав більшого досвіду, складніших засобів праці. Найбільша недосконалість обидвох в медозбору полягала у винищуванні бджіл, що негативно впливало на загальний стан бджільництва.У XIV ст. розпочався період так званого одомашнення бджільництва. Якщо раніше бджіл утримували у природних дуплах, то тепер — у штучно виготовлених дуплянках, чи колодах. їх майстрували із соснових кругляків, видовбуючи чи випалюючи спеціальну порожнину для бджіл і отвір для догляду за ними. Таку колоду — прообраз майбутнього вулика — прилаштовували, як і колись, високо на деревах. Так започатковувався наступний етап розвитку — вуликове бджільництво. Удосконалювався б збирання меду. Бджолині гнізда уже не руйнували, а зберігали, залишаючи на перезимівлю певну кількість меду.
З одного боку, увесь сучасний світ будується на грошах, як би не сумно це звучало. Зараз більше можливостей має той, хто гарно забезпечений матеріально. Тож, зрозуміло, чому протягом усієї історії людства людина хоче мати якнайбільше грошей. Підтвердженням цього є комічне змалювання влади скарбів над головними героями творів «Сто тисяч» та «Хазяїн» Івана Карпенка-Карого. Читаючи трагікомедії автора, ми розуміємо, що нічого гарного багатство не приносить, а лише нещастя. Гроші змінюють людину, її ставлення до інших (роблять зверхньою). Але немає нічого поганого в тому, що людина хоче гарного життя своїй родині, собі. І на зароблені власними зусиллями, трудом, купувати те, що їй необхідне. У цьому випадку багатство приносить користь.
З іншого боку, ми не змогли б жити без духовної підтримки наших близьких та рідних. Тож, не повинні забувати про такі якості, як людяність, щирість, доброта. Адже саме вони роблять нашу душу спокійною, умиротворюючи її. Чому я так думаю? Бо вже є загальновідомий факт, що емоції радості, щирі думки допомагають людині боротися навіть з такою хворобою, як рак. Ми можемо вилікувати себе та рідних своїми почуттями, душею. Це неймовірно – але факт!
Отже, найкращим варіантом тієї золотої середини для життя кожної людини було б задоволення усіх своїх потреб – і духовних, і матеріальних.