Жив-був зайчик. Звали його Вуханчик. Він жив у селі де жили й інші мешканці-звірі. Вуханчик був вже дорослий, але ніяк він не міг знайти собі дружину.Тому зайчик не був таким веселим як усі. Якось пішов зайчик в ліс, збирати ягідки. Побачив він здоровенний кущ малини і пішов до нього. Назбирав він цілий кошик, і вже зібрався до дому як побачив що заблукав. Він ходив по лісу у пошуках стежки, але він її не знайшов. І під вечір бідний ізмучений Вуханчик знайшов піньок, сів на нього і гірко заплакав. Аж раптом поруч з піньком він побачив троянду. Вона була не звичайна а чарівна. Побачивши що зайчик плаче вона підказала йому дорогу до дому.Веселий Вуханчик дуже зрадів і за це подарував троянді кошик малини.І зайчик повернувшися додому завжди згадував троянду
Жила собі дівчинка. Вона дуже любила квіти. У неї в саду була улюблена квітка – троянда. Дівчинка приходила до неї щодня, завжди приносила з собою келих прохолодної води, поливала квітку та ще кілька хвилин захоплено дивилася на неї, говорячи приємні слова. Кожного дня квітка чекала, коли прийде її подруга, та хвилювалася.
Та ось одного дня дівчинка не прийшла. Квітка довго чекала, але ніхто так і не з’явився.
У саду були також й інші квіти: тюльпани, піони, хризантеми. Вони заздрили Троянді та ревнували дівчину до неї. Троянда похилилася до землі та все слухала: може йде дівчинка. Незабаром інші квіти почали насміхатися з неї, говорячи: «Навіщо ти чекаєш! Вона не прийде, вона знайшла квітку гарнішу за тебе, ти їй більше не потрібна!»
Троянда трохи зажурилася, але трималася гордо і прямо, як благородна квітка. Але з часом вона почала гинути, втрачати свою красу. А квіти все підтрунювали над нею. Троянда не перенесла розлуки.
Через тиждень дівчинка прийшла (вона хворіла) до своєї улюбленої квітки і, як звичайно, принесла горщик прохолодної води. Але вона не знайшла тієї прекрасної троянди!
Жила собі дівчинка. Вона дуже любила квіти. У неї в саду була улюблена квітка – троянда. Дівчинка приходила до неї щодня, завжди приносила з собою келих прохолодної води, поливала квітку та ще кілька хвилин захоплено дивилася на неї, говорячи приємні слова. Кожного дня квітка чекала, коли прийде її подруга, та хвилювалася.
Та ось одного дня дівчинка не прийшла. Квітка довго чекала, але ніхто так і не з’явився.
У саду були також й інші квіти: тюльпани, піони, хризантеми. Вони заздрили Троянді та ревнували дівчину до неї. Троянда похилилася до землі та все слухала: може йде дівчинка. Незабаром інші квіти почали насміхатися з неї, говорячи: «Навіщо ти чекаєш! Вона не прийде, вона знайшла квітку гарнішу за тебе, ти їй більше не потрібна!»
Троянда трохи зажурилася, але трималася гордо і прямо, як благородна квітка. Але з часом вона почала гинути, втрачати свою красу. А квіти все підтрунювали над нею. Троянда не перенесла розлуки.
Через тиждень дівчинка прийшла (вона хворіла) до своєї улюбленої квітки і, як звичайно, принесла горщик прохолодної води. Але вона не знайшла тієї прекрасної троянди!