Людина і природа нерозривно взаємопов’язані між собою. Це було завжди. Первісні люди настільки трепетно ставилися до природи, майже обожнювали її. І вогонь, і вода, і земля, і небо… Усі стихії бачилися первісній людині божествами. Та й рослини, і тварини, і птахи. Це трепетне ставлення до природи і зараз жевріє в душі кожної людини. Наприклад, моє ставлення до ластівок. Я дуже люблю ластівок. Приїжджаю в село до бабусі, відкриваю скрипучу дерев’яну хвіртку, обнімаюся з бабусею, п’ю з нею чай, а потім – до річки. Ластівки вже там. Вони кружляють так низько, що крилами нібито торкаються води. У глині стрімкого протилежного берега гнізда ластівок. Там вони вигодовують своїх пташенят.
Жива природа дивовижна. А ще, я знаю, природа лікує. Ті ж собаки і кішки. Дихання собак, як з’ясували вчені, створює в квартирах і будинках протимікробну середу. Не дарма ж нашими предками складені приказки: “Кішка на хворе місце лягає”, “Собака лизне – всі хвороби вилікує”. І як шкода, що в наш час ставлення людини до природи стало таким безжально-споживчим. Людина вирубує ліси, викидає в атмосферу забруднюючі її речовини, отруює воду озер, річок і морів. Хіба це припустимо? Адже ми живемо від природи, дихаємо її повітрям, харчуємося її плодами. І чи надовго вистачить природних ресурсів при такому їх непродуманому варварському використанні? Може, на наш вік і вистачить. А наші діти? Я знаю, багато людей, зокрема, письменників, боролися і борються за природу. Ось, наприклад, відомий письменник Чингіз Айтматов у своєму романі “Буранний полустанок” пише про Арал, який висихає і кожен рік становиться менше, клімат, який змінюється в гіршу сторону, землю, яка скудіє на очах. Ще Айтматов пропонує нам використання природних багатств.
Природу треба берегти. Людина повинна жити в гармонії з природою. Кожен з нас повинен бути не «царем природи», а складовою її частиною. Адже природа і є наша Батьківщина. Як сказав чудовий письменник Пришвін: “Охороняти природу – значить охороняти Батьківщину”. Так давайте ж прислухаємося до цієї мудрої поради.
Сучасне суспільство нерозривно пов’язане з природою, під її впливом воно повільно, поступово, але неминуче складалося багато століть. Так з’явився сучасний чоловік, який став загрозою для навколишнього світу, для природи, яка дала йому можливість існувати і розвиватися. Тому сьогодні треба підіймати питання про налаштування гармонійних взаємовідносин людини і природи і бити на сполох, бо людство цілеспрямовано день за днем знищує свій власний дім?
Для того, щоб показати всю абсурдність ситуації, що склалася в сучасному світі, автор можна порівняти нашу планету з космічним кораблем, а її жителів – з космонавтами всередині цього корабля, які свідомо його руйнують. Немає ніякої різниці між маленьким кораблем і величезною планетою – це питання тільки розмірів і часу.
Я вважаю, що сучасна людина для планети – своєрідна хвороба, яка кожен день завдає їй непоправної шкоди. Зі мною неможливо не погодитися. Нажаль, люди забувають про те, що природа – їх рідний і єдиний будинок, який вимагає дбайливого ставлення до себе.
Моя точка зору знаходить підтвердження в романі І. С. Тургенєва “Батьки і діти”. Головний герой цього твору, Євген Базаров, відомий своєю категоричною позицією, яку висловлює так: “Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник”. Саме таким І. С. Тургенєв бачить “нову” людину: вона байдужа до накопичених попередніми поколіннями цінностям, живе сьогоденням і користується всім, що йому потрібно, не замислюючись про те, до яких наслідків це може призвести.
З іншого боку, прогресивна частина сучасного суспільства починає усвідомлювати важливість турботи про природу. Глобальне потепління, розширення територій існуючих пустель і виникнення нових, дефіцит енергетичних ресурсів та інші проблеми вже перейшли в категорію міжнародних, змушують людину задуматися про те, де вона буде жити через сто або тисячу років. У зв’язку з цим проводяться численні конференції, на яких обговорюються можливі шляхи виходу з екологічної кризи.
Людство завжди буде залежати від природи і її стану. На даному етапі суспільству необхідно обов’язково переглянути своє недбале ставлення до навколишнього світу і перестати день за днем руйнувати свій єдиний будинок.
Людина і природа нерозривно взаємопов’язані між собою. Це було завжди. Первісні люди настільки трепетно ставилися до природи, майже обожнювали її. І вогонь, і вода, і земля, і небо… Усі стихії бачилися первісній людині божествами. Та й рослини, і тварини, і птахи. Це трепетне ставлення до природи і зараз жевріє в душі кожної людини. Наприклад, моє ставлення до ластівок. Я дуже люблю ластівок. Приїжджаю в село до бабусі, відкриваю скрипучу дерев’яну хвіртку, обнімаюся з бабусею, п’ю з нею чай, а потім – до річки. Ластівки вже там. Вони кружляють так низько, що крилами нібито торкаються води. У глині стрімкого протилежного берега гнізда ластівок. Там вони вигодовують своїх пташенят.
Жива природа дивовижна. А ще, я знаю, природа лікує. Ті ж собаки і кішки. Дихання собак, як з’ясували вчені, створює в квартирах і будинках протимікробну середу. Не дарма ж нашими предками складені приказки: “Кішка на хворе місце лягає”, “Собака лизне – всі хвороби вилікує”. І як шкода, що в наш час ставлення людини до природи стало таким безжально-споживчим. Людина вирубує ліси, викидає в атмосферу забруднюючі її речовини, отруює воду озер, річок і морів. Хіба це припустимо? Адже ми живемо від природи, дихаємо її повітрям, харчуємося її плодами. І чи надовго вистачить природних ресурсів при такому їх непродуманому варварському використанні? Може, на наш вік і вистачить. А наші діти? Я знаю, багато людей, зокрема, письменників, боролися і борються за природу. Ось, наприклад, відомий письменник Чингіз Айтматов у своєму романі “Буранний полустанок” пише про Арал, який висихає і кожен рік становиться менше, клімат, який змінюється в гіршу сторону, землю, яка скудіє на очах. Ще Айтматов пропонує нам використання природних багатств.
Природу треба берегти. Людина повинна жити в гармонії з природою. Кожен з нас повинен бути не «царем природи», а складовою її частиною. Адже природа і є наша Батьківщина. Як сказав чудовий письменник Пришвін: “Охороняти природу – значить охороняти Батьківщину”. Так давайте ж прислухаємося до цієї мудрої поради.
Сучасне суспільство нерозривно пов’язане з природою, під її впливом воно повільно, поступово, але неминуче складалося багато століть. Так з’явився сучасний чоловік, який став загрозою для навколишнього світу, для природи, яка дала йому можливість існувати і розвиватися. Тому сьогодні треба підіймати питання про налаштування гармонійних взаємовідносин людини і природи і бити на сполох, бо людство цілеспрямовано день за днем знищує свій власний дім?
Для того, щоб показати всю абсурдність ситуації, що склалася в сучасному світі, автор можна порівняти нашу планету з космічним кораблем, а її жителів – з космонавтами всередині цього корабля, які свідомо його руйнують. Немає ніякої різниці між маленьким кораблем і величезною планетою – це питання тільки розмірів і часу.
Я вважаю, що сучасна людина для планети – своєрідна хвороба, яка кожен день завдає їй непоправної шкоди. Зі мною неможливо не погодитися. Нажаль, люди забувають про те, що природа – їх рідний і єдиний будинок, який вимагає дбайливого ставлення до себе.
Моя точка зору знаходить підтвердження в романі І. С. Тургенєва “Батьки і діти”. Головний герой цього твору, Євген Базаров, відомий своєю категоричною позицією, яку висловлює так: “Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник”. Саме таким І. С. Тургенєв бачить “нову” людину: вона байдужа до накопичених попередніми поколіннями цінностям, живе сьогоденням і користується всім, що йому потрібно, не замислюючись про те, до яких наслідків це може призвести.
З іншого боку, прогресивна частина сучасного суспільства починає усвідомлювати важливість турботи про природу. Глобальне потепління, розширення територій існуючих пустель і виникнення нових, дефіцит енергетичних ресурсів та інші проблеми вже перейшли в категорію міжнародних, змушують людину задуматися про те, де вона буде жити через сто або тисячу років. У зв’язку з цим проводяться численні конференції, на яких обговорюються можливі шляхи виходу з екологічної кризи.
Людство завжди буде залежати від природи і її стану. На даному етапі суспільству необхідно обов’язково переглянути своє недбале ставлення до навколишнього світу і перестати день за днем руйнувати свій єдиний будинок.