Твір у публіцистичному стилі на морально-етичну тему "що вище: істина чи дружба? ","згаяний час-то втрачений скарб","чи це важливо-правильно вибрати фах? плз,дуже треба на одну з цих тем!

Як би не змінювалося суспільство, однаково  протягом  тисячоліть залишаються  вічні цінності, які мають велике значення для людей усіх поколінь, конфесій і культур.Однією з таких вічних цінностей, безумовно, є  дружба. Люди дуже часто вживають це слово у своїй мові, але мало хто може сформулювати, що таке дружба, хто такий справжній друг, яким він повинен бути. І мені також важко визначити, що таке дружба. Але, я вважаю, що справжній  друг  - це, насамперед, людина, спілкування з якою не тільки дає мені задоволення, а й сприяє  розвитку мене як особистості.Мені здається, що, спілкуючись із друзями, люди можуть розвиватися не менше, чим під час навчання або читання книг. Я маю на увазі не пошук нових знань - для цього досить погортати енциклопедію, а навчання духовне, духовне вдосконалення, пошук своєї істини в житті. Кожна справжня людина мріє досягти рівня духовної досконалості. Досягнення духовної досконалості людини - це будинок, який ми будуємо  все своє життя, і в якому спочатку треба закласти фундамент. Фундамент – це наші дружні стосунки з оточуючими нас людьми й особливо з однодумцями. Якщо стосунки гарні - фундамент міцний, але кожен конфлікт - це велика тріщина, яка може розвалити весь будинок . Основна причина тріщин у фундаменті  - наш фанатизм, який виражається в наступному : я знаю, як правильно робити у  тому  або іншому  випадку,бо  істину знаю тільки я. І як наслідок така людина усім все радить, але в той же час не приймає порад у свою адресу. Він як з автомата розстрілює навколишніх своїми порадами, рекомендаціями й коментарями, викликаючи цілу низку відповідних реакцій і настроюючи інших проти себе. Аристотель одного разу сказав: "Платон мені друг, але істина дорожче". Тобто  виходить так, що істина стоїть на іншій чаші терезів, не на тій, де перебуває його друг Платон. Гадаю, що Платон не ображався на думку про істину, висловлену Аристотелем, тому що сам виголошував щось  схоже: "Сократ - друг, але найближчий  друг - істина". Але особисто я чомусь не можу погодитися з цією думкою. Мабуть, у кожного з нас зустрічаються ситуації в житті, коли ми замислюємося: "Чи зможу я поступитися  своїми принципами заради когось або чогось?» В  усіх нас є принципи, своя точка зору, яку ми не рідко прагнемо нав'язати іншим, вважаючи, що це і є та сама невловима істина. Хтось більш принциповий, хтось менш. Але принципи являють собою постулати, які кожен з нас формує по-своєму. Вони, природно, формуються на основі  нашого особистого досвіду. Тобто  наша істина - це ОСОБИСТО наша мудрість, укладена в словах і заснована на нашому досвіді. На мій погляд, усі наші принципи засновані тільки на наших ситуаціях, і не треба думати, що ці принципи універсальні. На кожний принцип знайдеться інший принцип.  Можливо, буде така ситуація, коли по одну сторону нашої свідомості будуть принципи й, отже, істина, а по іншу - доброта, дружба, любов, шляхетність і т.д. Мені здається, що заради всього  цього не гріх не підкоритися своїй істині. Від тваринного світу нас - людей відрізняє уміння мислити, міркувати, аналізувати й робити висновки. Найголовніше  - це по-людськи мислити в кожній конкретній ситуації. І, можливо, саме це кредо до нам і дотримуватись наших принципів, і в той же час залишатися людиною і другом.
Таким чином,з одного боку, ми повинні підтримувати наші стандарти духовного розвитку, захищати ту істину, яку ухвалюємо для себе як свій життєвий   принцип, з іншого, - у нас повинне бути серце відкрите для дружби  й любові. Мені вважається, що дружба при цьому все ж найголовніша.Тобто  головна ідея така: не так важливе сприйняття нашої істини конкретною близькою нам людиною, а важливо, які складаються у нас відносини з нею. Якщо добрі стосунки встановлені, то можливо