Є на Поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. Тут стоїть на кам’яному півострові древнє місто Кам’янець-Подільський.
Цей важливий оборонний вузол на шляху зі Східної Європи до Балкан уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, Великого князівства Литовського, польської Корони, Туреччини, Росії; та СРСР. Але місто по духу завжди залишалося українським.
У створенні неповторного обличчя Кам’янця взяли участь представники різних народів. Але найбільшими складовими в культурі Кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів.
За Польщі Кам’янець був місцем ув’язнення багатьох українських патріотів. У фортеці тримали незламного Устима Кармелюка. З цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда.
Кажуть, коли Кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. Закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати б визволити його з неволі. Піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до Петропавлівського собору, панянка вистрілила з лука в те вікно Папської вежі, де мав знаходитися в’язень. До стріли, крім записки, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль.
Кажуть, що Кармелюк втік з фортеці завдяки цьому подарунку...
Кілька днів пробув у Кам’янці в 1846 році Тарас Шевченко, мандруючи Україною за завданням Археографічної комісії.
Майже вісім місяців у часи визвольних змагань Кам’янець був тимчасовою столицею Української Народної Республіки.
Так дивно відобразилася на долі маленького містечка на Поділлі вся історія України. Кам’янець-Подільський залишається в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем.
Баркас наближався до берега, але причалити не міг через бурю. «Сивовусий грек та молодий наймит-дангалак Алі, стрункий і довгоногий, вибивались із сил, налягали на весла, однак їм не вдавалося розігнати човен на береговий пісок.» Тоді Алі скочив у воду і почав на плечах переносити сіль на берег. А коли хвилі ставали все більше, і майже діставали сіль на березі всі присутні татари до перенести її в безпечне місце. Потім витягли баркас на берег і привязали до палі, але чергова сильна хвиля підхопила човен і кинула на палю. Грек підбіг до човна і ахнув: у човні була діра. Грек був сумний, і лише ввечері разом з Алі пришов до кавярні. Грек розвозив сіль по прибережних кримських селах раз на рік і звичайно боргував. На другий день, щоб не гаяти часу, він наказав Алі лагодити човен, а сам подався гірською тропою збирати по селах довги: берегова стежка була затоплена, і з боку моря село було одрізане од світу. Кавярня єднала жителів села, які ворогували довгий час. «Причина ворожнечі таїлась у невеличкому джерелі, що било з-під скелі і стікало течійкою якраз посередині села, поміж татарськими городами. Тільки ця вода давала життя всьому, що росло на камені, і коли одна половина села спускала її на свої городчики, у другої боліло серце дивитись, як сонце і камінь в’ялить їм цибулю.» Мемету не було діла до цієї ворожнечі, так як города в нього не було, він був комерсантом, був людиною ненависною і жорстокою. У Мемета була дружина Фатма, яку Алі бачив декілька разів на даху кавярні, і закохавшись постійно шукав її поглядом. «Вона спинила очі на Алі, відтак спустила навіки і пройшла далі тихо і спокійно, як єгипетська жриця» «Алі здалося, що ті очі пірнули в його серце і він поніс їх із собою.»
Місто на камені.
Є на Поділлі місцина, подібної до якої не знайдеш у цілій країні. Тут стоїть на кам’яному півострові древнє місто Кам’янець-Подільський.
Цей важливий оборонний вузол на шляху зі Східної Європи до Балкан уходив до складу кількох держав: монголо-татарської орди, Великого князівства Литовського, польської Корони, Туреччини, Росії; та СРСР. Але місто по духу завжди залишалося українським.
У створенні неповторного обличчя Кам’янця взяли участь представники різних народів. Але найбільшими складовими в культурі Кам’янця були українська та польська, адже місто виросло на межі заселення двох народів.
За Польщі Кам’янець був місцем ув’язнення багатьох українських патріотів. У фортеці тримали незламного Устима Кармелюка. З цим епізодом в історії міста пов’язана цікава місцева легенда.
Кажуть, коли Кармелюка везли до фортеці, його побачила молоденька польська панночка. Закохавшись у мужнього красеня, вона почала шукати б визволити його з неволі. Піднявшись одного дня на 40-метровий мінарет, прибудований турками до Петропавлівського собору, панянка вистрілила з лука в те вікно Папської вежі, де мав знаходитися в’язень. До стріли, крім записки, було прикріплено згорнуту в кульку довгу і міцну турецьку шаль.
Кажуть, що Кармелюк втік з фортеці завдяки цьому подарунку...
Кілька днів пробув у Кам’янці в 1846 році Тарас Шевченко, мандруючи Україною за завданням Археографічної комісії.
Майже вісім місяців у часи визвольних змагань Кам’янець був тимчасовою столицею Української Народної Республіки.
Так дивно відобразилася на долі маленького містечка на Поділлі вся історія України. Кам’янець-Подільський залишається в пам’яті як символ українського духу, що протягом століть гартувався вогнем і мечем.