Мати… Чи є у світі найрідніша людина? Вона дала тобі життя, навчила говорити. Вона переживала з тобою болі, раділа твоїм перемогам. Її мудрі поради завжди допомагали тобі.
Мати Івана Сметани, помираючи, залишила синові свою останню пораду: «З панами, сину, не водися». Та Іван ще не був готовий сприйняти слова матері. Згадка про те, що він «мужицький син», була неприємною, адже Іван часто бував тепер гостем в одній панській родині. «Я з самим Кузьміним-Караваєвим у преферанс граю», — пишався хлопець. Захоплення зеленоокою панянкою Мері зовсім знищило в Івана бажання горнутись до простих людей, як заповідала мати.
Та саме Мері до ванові побачити страшну прірву між панами й простими людьми, коли висловила своє презирство до знедоленого народу.
Зіна, покоївка Кузьміних-Караваєвих, так і не змогла побачити цієї прірви, бо разом із панами насміхалась над своєю матір’ю, соромлячись її мови, поведінки й простого одягу. Іван гаючи за тим, як ганьбили жінку-матір, раптом згадав і свою матусю, і її заповіт. «Як же я міг переступити через її останнє святе слово?..» Неможливо знайти щастя серед тих, хто зневажає твій народ. Саме про це говорила мати синові перед смертю.
Так слово матері до ванові знайти правильний шлях у житті й не втратити себе.
Мати… Чи є у світі найрідніша людина? Вона дала тобі життя, навчила говорити. Вона переживала з тобою болі, раділа твоїм перемогам. Її мудрі поради завжди допомагали тобі.
Мати Івана Сметани, помираючи, залишила синові свою останню пораду: «З панами, сину, не водися». Та Іван ще не був готовий сприйняти слова матері. Згадка про те, що він «мужицький син», була неприємною, адже Іван часто бував тепер гостем в одній панській родині. «Я з самим Кузьміним-Караваєвим у преферанс граю», — пишався хлопець. Захоплення зеленоокою панянкою Мері зовсім знищило в Івана бажання горнутись до простих людей, як заповідала мати.
Та саме Мері до ванові побачити страшну прірву між панами й простими людьми, коли висловила своє презирство до знедоленого народу.
Зіна, покоївка Кузьміних-Караваєвих, так і не змогла побачити цієї прірви, бо разом із панами насміхалась над своєю матір’ю, соромлячись її мови, поведінки й простого одягу. Іван гаючи за тим, як ганьбили жінку-матір, раптом згадав і свою матусю, і її заповіт. «Як же я міг переступити через її останнє святе слово?..» Неможливо знайти щастя серед тих, хто зневажає твій народ. Саме про це говорила мати синові перед смертю.
Так слово матері до ванові знайти правильний шлях у житті й не втратити себе.
Кожна мати бажає своїй дитині тільки добра.