У передмові до своєї книжки автор пояснює, як виник задум цього художньо-публіцистичного дослідження, наголошуючи на тому, що відчув потребу поділитися з читачами, передусім, молодими, своїми спогадами адже його життя було насичене надзвичайно цікавими подіями. Через них, як крізь призму, можна побачити життя того покоління, на долю якого випали суворі випробування голодом, холодом та найстрашнішою війною.
Окрім цього, Олег Самойлович поставив перед собою ще одне завдання - простежити свій родовід, адже, вважає автор, своїх предків треба знати до сьомого коліна. Розділ "Відновлений зв'язок часів" читається на одному диханні, адже публіцист відшукав козацькі генеалогічні корені з XVII століття, з самого початку роду Самойловичів - з гетьмана Івана Самойловича.
З любов'ю і глибокою повагою Олег Самойлович розповідає про своїх батьків, родину. Тема сім'ї проходить крізь всі розділи твору. І куди б не закинула доля оповідача - на війну, на службу або за кордон - його підтримує думка про рідних. Саме це робить публіцистичне оповідання надзвичайно щирим і людяним.
"Маю право на свою думку"
Більша частина книжки присвячена темі Великої Вітчизняної війни та службі автора в армії. Назви розділів говорять самі за себе: "Війна", "В окупації", "На фронт", "Бойове хрещення", "Наступ", "Служба в групі радянських військ в Німеччині" тощо. Олег Григорович не лише описує події, що відбуваються в його житті, він розмірковує, ділиться своїми поглядати та той чи інший епізод, аналізує його з точки зору життя всієї країни. І робить це чесно і відверто. На нашу думку, це найголовніші особливості цієї книжки - щирість та чесність її автора. Він не приховує своїх поглядів, не йде на повідку усталених поглядів та суджень.
Так само чесно Олег Самойлович пише про те, чому вийшов із лав іншої партії. Дивлячись на те, як її лідери поховали ідеали, за які воював Олег Григорович, він шукав іншу політичну силу, яка б об'єднувала чесних та порядних людей. Такою стала для нього Соціалістична партія України, в якій Олег Самойлович перебуває практично з часів її заснування.
Окремий розділ у книжці присвячений Закарпаттю та закарпатцям. Край став рідним для Олега Самойловича та його сім'ї, і пише він про це з великою шаною до його людей. У цьому розділі він називає чимало імен відомих закарпатців, котрі вклали багато зусиль у становлення краю як наймолодшої області України. Поруч з ними працював і він.
Книжка гарно ілюстрована фотографіями різних років, найбільшу увагу з-поміж яких привертають старі світлини. Найдавніша з них датується 1899 роком. На ній зображений батько Олега Самойловича - Григорій Михайлович.
Можна передбачити неоднозначне сприйняття цієї книжки, адже погляди та переконання автора не завжди збігаються з тим, що пропагується сьогодні в літературі та пресі. Утім, усім своїм життям, тим, що довелося пережити Олегу Григоровичу, він виборов для себе це право - право мати і висловлювати власну думку. За душу беруть слова автора, сказані у передмові до книжки: "Мені, ветерану війни, сьогодні не соромно дивитися людям у вічі, оскільки я нічого не вкрав, нікого не принизив, ніколи не ховався від проблем, а жив і живу чесно й відкрито".
Нащадок гетьмана
У передмові до своєї книжки автор пояснює, як виник задум цього художньо-публіцистичного дослідження, наголошуючи на тому, що відчув потребу поділитися з читачами, передусім, молодими, своїми спогадами адже його життя було насичене надзвичайно цікавими подіями. Через них, як крізь призму, можна побачити життя того покоління, на долю якого випали суворі випробування голодом, холодом та найстрашнішою війною.
Окрім цього, Олег Самойлович поставив перед собою ще одне завдання - простежити свій родовід, адже, вважає автор, своїх предків треба знати до сьомого коліна. Розділ "Відновлений зв'язок часів" читається на одному диханні, адже публіцист відшукав козацькі генеалогічні корені з XVII століття, з самого початку роду Самойловичів - з гетьмана Івана Самойловича.
З любов'ю і глибокою повагою Олег Самойлович розповідає про своїх батьків, родину. Тема сім'ї проходить крізь всі розділи твору. І куди б не закинула доля оповідача - на війну, на службу або за кордон - його підтримує думка про рідних. Саме це робить публіцистичне оповідання надзвичайно щирим і людяним.
"Маю право на свою думку"
Більша частина книжки присвячена темі Великої Вітчизняної війни та службі автора в армії. Назви розділів говорять самі за себе: "Війна", "В окупації", "На фронт", "Бойове хрещення", "Наступ", "Служба в групі радянських військ в Німеччині" тощо. Олег Григорович не лише описує події, що відбуваються в його житті, він розмірковує, ділиться своїми поглядати та той чи інший епізод, аналізує його з точки зору життя всієї країни. І робить це чесно і відверто. На нашу думку, це найголовніші особливості цієї книжки - щирість та чесність її автора. Він не приховує своїх поглядів, не йде на повідку усталених поглядів та суджень.
Так само чесно Олег Самойлович пише про те, чому вийшов із лав іншої партії. Дивлячись на те, як її лідери поховали ідеали, за які воював Олег Григорович, він шукав іншу політичну силу, яка б об'єднувала чесних та порядних людей. Такою стала для нього Соціалістична партія України, в якій Олег Самойлович перебуває практично з часів її заснування.
Окремий розділ у книжці присвячений Закарпаттю та закарпатцям. Край став рідним для Олега Самойловича та його сім'ї, і пише він про це з великою шаною до його людей. У цьому розділі він називає чимало імен відомих закарпатців, котрі вклали багато зусиль у становлення краю як наймолодшої області України. Поруч з ними працював і він.
Книжка гарно ілюстрована фотографіями різних років, найбільшу увагу з-поміж яких привертають старі світлини. Найдавніша з них датується 1899 роком. На ній зображений батько Олега Самойловича - Григорій Михайлович.
Можна передбачити неоднозначне сприйняття цієї книжки, адже погляди та переконання автора не завжди збігаються з тим, що пропагується сьогодні в літературі та пресі. Утім, усім своїм життям, тим, що довелося пережити Олегу Григоровичу, він виборов для себе це право - право мати і висловлювати власну думку. За душу беруть слова автора, сказані у передмові до книжки: "Мені, ветерану війни, сьогодні не соромно дивитися людям у вічі, оскільки я нічого не вкрав, нікого не принизив, ніколи не ховався від проблем, а жив і живу чесно й відкрито".