Рідний край Мабуть,рідко знайти ту людину яка б не захоплювалась своїм ріним краєм,його барвами,різноманітністю.Не всі люди цінують красу природи,вони то ломають гілки дерев,в лісі після невеличкого пікніка залишають сміття.Люди не помічують яка краса навколо них,авжеж,тепер в сучасному світі люди більшість свого часу проводять за телефонами,компютерами,тощо.А деякі люди вони зацікавлюються природою,все більше і більше хочуть знати про неї.І також й садють дерева,квіти. Рослиність України дуже багато й різноманітна. Без рослин життя наше було б похмуре,сіре.Ці квіти — наші обереги, окраса життя, символи української землі, історія нашого народу.,пісень про природу.
1. Талант мужності і співчуття. (С. Васильченко завжди був шляхетною, інтелігентною людиною, відданою обов'язку. Пережив революцію і громадянську війну, писав твори про дітей, вчителів, про потяг народу до світлого життя та щастя. Неодноразово письменник підкреслював, що прагне писати твори "меншим розміром, більшим змістом". Тому саме новела стала улюбленим жанром письменника.) 2. Степан Васильченко - майстер малих жанрів прози. (С. Васильченко - майстер короткої новели та невеликої повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт. Умовно новели письменника можна поділити на такі групи: 1) життя села та його соціальні настрої; 2) школа, діти і вчителі; 3) трагедія народних талантів; 4) викриття імперіалістичної війни. Його проза відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю. Головна ознака їх - бути гранично правдивими до життя.) 3. Повість "Талант" - твір про долю таланту з народу. (С. Васильченка завжди хвилювала тема талановитої людини з народу. Головною проблемою повісті "Талант" є трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни - співачки - і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Смерть героїні повісті - це звинувачення суспільства. У письменника болить душа, що талановита українська молодь зростала у неуцтві і темряві, не маючи доступу до освіти і культури.) III. Степан Васильченко - класик нашої літератури. (Поезія оповідань письменника в їхній людяності, стислості, емоційності, душевності. Його твори сповнені віри в завтрашній день України, яку письменник дуже любив.)
Мабуть,рідко знайти ту людину яка б не захоплювалась своїм ріним краєм,його барвами,різноманітністю.Не всі люди цінують красу природи,вони то ломають гілки дерев,в лісі після невеличкого пікніка залишають сміття.Люди не помічують яка краса навколо них,авжеж,тепер в сучасному світі люди більшість свого часу проводять за телефонами,компютерами,тощо.А деякі люди вони зацікавлюються природою,все більше і більше хочуть знати про неї.І також й садють дерева,квіти. Рослиність України дуже багато й різноманітна. Без рослин життя наше було б похмуре,сіре.Ці квіти — наші обереги, окраса життя, символи української землі, історія нашого народу.,пісень про природу.
2. Степан Васильченко - майстер малих жанрів прози. (С. Васильченко - майстер короткої новели та невеликої повісті, в основі яких лежить психологічний конфлікт. Умовно новели письменника можна поділити на такі групи:
1) життя села та його соціальні настрої;
2) школа, діти і вчителі;
3) трагедія народних талантів;
4) викриття імперіалістичної війни.
Його проза відрізняється своєю щирістю, душевністю, доброзичливим гумором, тонким психологізмом, внутрішньою делікатністю. Головна ознака їх - бути гранично правдивими до життя.)
3. Повість "Талант" - твір про долю таланту з народу. (С. Васильченка завжди хвилювала тема талановитої людини з народу. Головною проблемою повісті "Талант" є трагічна доля народних талантів, а саме талант Тетяни - співачки - і трагізм її долі в тогочасному суспільстві. Смерть героїні повісті - це звинувачення суспільства. У письменника болить душа, що талановита українська молодь зростала у неуцтві і темряві, не маючи доступу до освіти і культури.)
III. Степан Васильченко - класик нашої літератури. (Поезія оповідань письменника в їхній людяності, стислості, емоційності, душевності. Його твори сповнені віри в завтрашній день України, яку письменник дуже любив.)