Ця біблійна фраза говорить про те, що спочатку Бог вимовив слово, а потім уже у відповідності зі сказаним утворилася земна твердь, вода і т.п. Виходить, первинне — СловоЦе наводить на роздуми про важливість мови, мовлення, людських слів. Недаремно говорять, що словом можна вбити. Але словом можна і відродити. Тільки слова ці будуть різними. Або сказані будуть по-різному.
Мова — це живий організм. Він у постійному русі: одні слова народжуються, інші вмирають, треті переходять з однієї мови в іншу, четверті змінюють стильову приналежність. Ця безперервна динаміка і є життям мови. Втручатися в нього декретами, заборонами, постановами, рішеннями безперспективно. Усередині мови, за К. Чуковським, діє саморегуляція. Це таке явище: процесу відновлення мови протистоїть тенденція опору нововведенням. Жива, як життя, мова створює бар’єри, що перешкоджають надто швидкому і безладному відновленню мовлення. Коли б не це, мова втратила би свій цілісний характер і в XXI столітті ми не розуміли б поезії основоположника російської літературної мови великого О. С Пушкіна. Завдяки цій тенденції мова, як би не мінялася, зберігає свої загальнонаціональні закони, залишається усталеною. Один із найбільших шляхів збагачення будь-якої мови — це запозичення. Особливо в наш час, коли обмін інформацією став швидким і всеохоплюючим засобом міжнародного спілкування. У результаті іншомовні слова активніше, ніж колись, входять у рідну мову, пристосовуються до неї (наприклад: англійські іменники, потрапивши в російську або українську мову, починають відмінюватися, як і дієслова; іноземні слова одержують властиві мові суфікси і префікси). Усі спроби замінити існуючі в українській мові іноземні слова українськими приречені на провал, а головне — вони не потрібні. У мові приживеться те слово, яке краще виражає вкладене в нього поняття і яке зручніше у вживанні. Ніколи слово „тротуар“ в українській мові не витиснеться словом „топталище“ (саме це слово було запропоноване поборниками чистоти мови ще в XIX столітті), а слово „архіпелаг“ — словом „багатоострів’я“.
В начале было Слово, и Слово было у Бога, и Слово было Бог.
Оно было в начале у Бога.
Все чрез Него начало быть, и без Него ничто не начало быть, что начало быть.
В Нем была жизнь, и жизнь была свет человеков.
И свет во тьме светит, и тьма не объяла его.
Ця біблійна фраза говорить про те, що спочатку Бог вимовив слово, а потім уже у відповідності зі сказаним утворилася земна твердь, вода і т.п. Виходить, первинне — СловоЦе наводить на роздуми про важливість мови, мовлення, людських слів. Недаремно говорять, що словом можна вбити. Але словом можна і відродити. Тільки слова ці будуть різними. Або сказані будуть по-різному.
Мова — це живий організм. Він у постійному русі: одні слова народжуються, інші вмирають, треті переходять з однієї мови в іншу, четверті змінюють стильову приналежність. Ця безперервна динаміка і є життям мови. Втручатися в нього декретами, заборонами, постановами, рішеннями безперспективно. Усередині мови, за К. Чуковським, діє саморегуляція. Це таке явище: процесу відновлення мови протистоїть тенденція опору нововведенням. Жива, як життя, мова створює бар’єри, що перешкоджають надто швидкому і безладному відновленню мовлення. Коли б не це, мова втратила би свій цілісний характер і в XXI столітті ми не розуміли б поезії основоположника російської літературної мови великого О. С Пушкіна. Завдяки цій тенденції мова, як би не мінялася, зберігає свої загальнонаціональні закони, залишається усталеною. Один із найбільших шляхів збагачення будь-якої мови — це запозичення. Особливо в наш час, коли обмін інформацією став швидким і всеохоплюючим засобом міжнародного спілкування. У результаті іншомовні слова активніше, ніж колись, входять у рідну мову, пристосовуються до неї (наприклад: англійські іменники, потрапивши в російську або українську мову, починають відмінюватися, як і дієслова; іноземні слова одержують властиві мові суфікси і префікси). Усі спроби замінити існуючі в українській мові іноземні слова українськими приречені на провал, а головне — вони не потрібні. У мові приживеться те слово, яке краще виражає вкладене в нього поняття і яке зручніше у вживанні. Ніколи слово „тротуар“ в українській мові не витиснеться словом „топталище“ (саме це слово було запропоноване поборниками чистоти мови ще в XIX столітті), а слово „архіпелаг“ — словом „багатоострів’я“.