Процесові прикметники, тобто віддієслівні прикметники, що називають: а) здатність бути підданим дії (інтеґровний, йонізовний, (з)руйновний, синтезовний, фільтровний) б) призначення виконувати дію (інтеґрувальний, йонізувальний, синтезувальний, фільтрувальний) в) здатність виконувати дію (йонізівний, руйнівний, фільтрівний), як окрема мікросистема найменувань видових понять у науковій мові ще не були об’єктом спеціального дослідження. Незважаючи на неодноразові спроби з’ясувати місце активних дієприкметників у системі двослівних найменувань процесових понять під час термінологічних дискусій протягом двох останніх десятиліть, тільки окремі дослідники (В. Моргунюк, Р. Рожанківський) намагалися системно проаналізувати взаємозв’язок усіх трьох різновидів віддієслівних прикметників, насамперед співвідношення між найменуваннями а) і в). Тим часом обидві групи назв не раз свідомо ігнорують видавці різноманітних наукових видань, що часто-густо надають перевагу пасивним й активним дієприкметникам замість прикметників усупереч духові української мови та традиціям питомого українського термінотворення, репресованого у 30-ті роки минулого століття. У цій статті автори намагаються обґрунтувати потребу повернутися до притаманного українській мові природного називання об’єктів і суб’єктів дій за до віддієслівних прикметників. Наш аналіз становить підсумок тривалих дискусій прихильників традиційних і нетрадиційних поглядів на статус відповідних словотворчих моделей у сучасному процесі термінотворення на робочому семінарі з проблем відображування процесових понять у наукових працях, навчальній літературі та нормативних документах, який відбувся в Харкові в лютому 2010 року.
