У МЕНЯ 30 МИНУТ БОЛЬШЕ НЕ МОГУ Если будет СПАМ ИЛИ ОТВЕТ НЕ О ТОМ ЧТО Я просилА ТО брошу ЖАЛОБУ и ЗДЕСЬ И В АДМИНИСТРАЦИИ

В МЕНЕ 30 ХВИЛИН БУДЬ ЛАСКА, БІЛЬШЕ НЕ МОЖУ
ЯКЩО БУДЕ СПАМ АБО ВІДПОВІДЬ НЕ ПРО ТЕ ЩО Я ПРОСИЛА ТО КИНУ ЖАЛОБУ І ТУТ І АДМІНІСТРАЦІЇ

КРАСИВА ЗАГАДКА З ВІДПОВІДДЮ АБО МОВА АБО РІДНА МОВА АБО УКРАЇНСЬКА МОВА
І ТАКІ ЗАГАДКИ ЯКІ МАЛО ЗТО ЗНАЄ​

Наш двір оточують будинки ще довоєнних років. Двір великий, у ньому багато старих дерев, що піднімаються над дахами чотирьох — і п’ятиповерхових будинків. Недавно засохлу тополю, що, як кажуть старожили, була посаджена одразу після війни, спиляли. Одне з дерев посередині двору саме звалилося. Мешканці вирішили упорядкувати свій двір: посадити молоді деревця, розбити квітники біля під’їздів. У вихідні упорядкуванням двору займалися і старі й малі. Мій дідусь і тато вкопували лавочки; з ЖЕКа привезли устаткування для дитячого майданчика, ми разом з його працівниками установлювали гойдалки, грибки, шведську стінку. Поставили також найпростіші снаряди для гімнастики. Але мені дуже хотілося зробити щось самому. Вдома ми вирішили, що добре було б посадити своє...

сімейне дерево. Мама сказала: «Нехай це буде берізка». Але де взяти саджанець?
Нам сказали, що саджанець можна купити просто в ЖЕКу, але там пояснили, що його можуть дати й безкоштовно, якщо наша родина погодиться посадити не одне деревце, а декілька. Адже в обов’язки ЖЕКа входить стежити не тільки за схоронністю будинків, але й за озелененням дворів.

Ми погодилися посадити кілька дерев. Я копав лунки, носив воду. Пройшло кілька місяців, берізки прийнялися, і ми доглядали за ними, стежили за тим, щоб їх не зламали. Біля одного дерева навіть укопали табличку, де сказано, що берізки знаходяться під охороною родини Петренко.

Я пишаюся тим, що ми зробили добру справу для себе і для людей.

Жоржини, айстри, а ще троянди з теплиці — ось квітки, які так приємно дарувати восени. Троянди — курортниці, цілий рік вони грітимуться в теплицях. А ось жоржини й айстри квітнуть недовго.

Жоржини й айстри я щиро полюбляла ще в першому класі. Букети саме з цих квітів ми дарували тоді випускни­кам. Я запам’ятала їхній несильний, але терпкий трав’­янистий запах, їхні цупкі стебла, темнуваті на зрізі. З та­ким букетом було жаль розставатися. Друга моя зустріч з осінніми квітами сталася трохи пізніше. На мій день на­родження я одержала чудові подарунки, про які щиро мрія­ла, а на додаток — букет айстр. Довго я милувалась отими квітами, а потім поставила їх у вазу. Увесь вечір я нишком позирала на стіл, де пили водичку й оглядали гостей мої айстрочки.

Коли бачиш останні квіти осені, згадуєш ніби зразу про все на світі: про те, що жоржини й айстри в’януть так само, як і тепличні троянди, про те, що навчальний рік тільки-но почався. А ще про те, що люди дещо нагадують осінні квітки.

У японців існує мистецтво складання композицій з квітів. Здається, мої улюблені квіти їм теж до смаку. Якби мені запропонували скласти квіткову композицію на осін­ню тему, я б зробила так. У темно-синю низеньку вазу поставила б одну жоржину й одну айстру, а між ними поклала б золотавий кленовий лист. А поруч — тендітну троянду як символ скороминущості прекрасного.