У народі кажуть, що Ружа була колись дуже красивою дівчиною. Вона, як і її сестри Мальва та Півонія, лікувала людей від сердечних хвороб. І прийшов якось до них Зимовий вітер
НАЙДИТЕ СПОЛУЧНИКИ И РОЗБЕРИТЕ ИХ​

Відповідь:

Розповідав колись батько, а батькові - дід таку легенду.

Стояла в селі дзвіниця. Сто дзвонів на ній було. Радість чи горе, свято чи урочистість - лунав той стодзвін сумно й весело, задумливо чи бурхливо, траурно або вогнисто - на всенький світ.

І от прийшли татари-ординці. Спалили село, старих та дітей знищили, молодих забрали в неволю... Тільки дзвіниці не вдалося їм зруйнувати - крізь землю провалилася.

На тому місці з'явилося джерело. І як прислухатись або прикласти вухо край берега, біля водиці, - то чути звуки: лунає десь з глибини стодзвонна мелодія.

З глибини віків до нащадків доходить лише найцінніше. Як кожна людина бере із собою в далеку дорогу лише те, що може пригодитися на все життя, так і кожен народ крізь усі катаклізми своєї історії проносить найдорожчий свій скарб -фольклор, свою духовну корону, своє слово й мелодію: легенди, казки, перекази, думи, співанки. І в цій діадемі мистецькій найціннішою перлиною, напевно, є пісня - синтез слова й мелодії.

Як в усій гамі людських почувань кохання є сліпучою вершиною, так і в безкінечних виявах людської душі пісня є тим золотим злитком, виплавленим у горнилі віків жаром сердечним багатьох поколінь.

Все зникало у вогнях світових потрясінь, навіть цілі народи й цивілізації. У пожарищах війн рушилися мури й фортеці, горіли храми й палаци, нищилися фрески і мозаїки, попеліли картини, літописи, книги, інші вияви людського генія, мільйонами гинули самі люди. А от пісня - мов Фенікс...

Виростали на землі знов діти, як зелена травиця повесні після хуртовини, а між тією травицею знову струменіли з народних глибин дзвенючі джерела.

Пісня... Вона супроводить нас усе життя. Над колискою -й над могилою. На весіллі - й на ратнім полі. Від язичницьких тризн, від прадавніх маївок, щедрівок десь у лісі чи на березі річки - до кабін космічних кораблів. У час найбільших торжеств, народних гулянь. У хвилини самотності.

Та що в тобі за диво таке, пісне, що за вогонь, який магніт, яка сила незмірна таїться в тобі, що примушує нас любити й ненавидіти, сміятись і плакати?.. То скроплює душу росою, то запалить раптом вогнем? Надихає на творчість, на мирну працю - і кидає в бій, на смерть?

У горі й радості, у праці та відпочинку ти розцвічуєш наше життя, робиш його запашним, поетичним, легшим, світлішим. Ти роз'ятрюєш душу - й лікуєш рани душевні. Порядного робиш мужнішим, лихого - добрішим. Викликаєш у нас найтоншу гаму почуттів, на які тільки здатна людина. Від нестримного вогню, од гніву бурхливого - до сліз, теплих, ніжних і лагідних, що омивають душу, немов травневий дощик яблуневий цвіт...

Пісня - як незглибна криниця, дно якої оповите памороззю віків десь в незмірних глибинах рідної землі. Дивишся в її безмірну глибінь - та й дна не видно...

А ще можна порівняти народні пісні з високими соснами в лісі. І озон душі дають, і примушують глянути вгору, на верхів'я своєї культури, у високе мистецьке небо.

Отакий її вимір - від кореня до вершини

Пояснення:

від’їзд, верхів’я, в’язати (в’язання), в’яз, в’язка, від’ємний дерев’яний, довір’я, дев’ять, двох’ярусний, дит’ясла. з’їсти, з’їзд, здоров’я, зв’язок, з’єднати, з’їхати, з’явитися, з’ясувати, зв’ялити, м’ята, м’ясо, м’яч, м’який, міжгір’я, Мар’яна, м’язи кав’ярня, кур’єр, кам’яний, комп’ютер, кон’юнктура, кров’ю інтерв’ю, ін’єкція, прем’єр, подвір’я; п ‘ять, під’їхати, пів’яблука. п’ятнадцять, подвір’я, п’єса, п’єдестал, пам’ятний, підв’ялити, пір’їна, підв’язати, пуп’янок, полум’я, полум’яний торф’яний, трьох’ярусний, трав’янистий, Лук ‘янівка; львів’янин, любов’ю, лев’яча роз’яснити, розв’ючувати, рум’яний, розм’якшити, роз’їхатися, риб’ячий об’єднати (об’єднання), об’їжджати, обов’язок, обм’яклий, об’єкт, сором’язливий, слов’яни, сім’я, солов’їний, сузір’я, сурм’яний харків’янин, чотирьох’ярусний, черв’як ув’язка увязнений