У першу колонку записати неповні контекстуальні речення, у другу – еліптичні.
1.На видноколі - сиві тополі, вітер у полі колише ковиль (С. Фоменко).
2. В просвітку дерев - віддзеркалення міста (О.Делеменчук).
3. Кров свою віддам твоїй калині, пісню - травам, птицям і лісам... (М. Луків).
4. А в небі - райдуга-веселиця (М. Ткач).
5. Андрій додому поспіша, а сонце - у зеніт (О. Підсуха).
6. На душі - пізній сніг (О. Таран).
7. Я закоханий в синь океану, а ще дужче - у зорі рум'яні ( В. Сосюра).
8. Око бачить далеко, а розум - ще далі (Нар. творчість).
9. Дерева розправляють сонні віти, над ними угорі - пташиний спів (С. Жуковський).
10. Сіяло сонце, в небесах ані хмариночки (Т.Шевченко).
11. Над зеленим узгір'ям ранкове сонце (І. Цюпа).
12. «Діду, а куди лебеді полетіли?» - «На тихі води, на ясні зорі», - пересміявшись і споважнівши, урочисто каже дід (М.Стельмах).
13. Багаття ніколи не насититься дровами, а земля - багаттям (Нар.творчість).
Дивлячись на картину А. Монастирського Запорожець, відразу на думку приходить війна. Коли всі козаки на своїх могутніх конях їдуть в бій, а саме цей Запорожець є головним і їде попереду.
На вигляд він сильний, мужній та сміливий козак. У нього великі долоні, довжелезні вуса та рішучий погляд. Він вдягнений у білу сорочку, наверх надіта червона жилетка, а з самого верху козацький кожух. В лівій руці Запорожець тримає величезну шаблю. У цього козака дуже рішучий та відважний вигляд.
Я вважаю, що ця картина передає справжніх дух тих часів. І дивлячись на неї одразу згадуються саме козаки.