У поданих реченнях знайдіть і виділіть дієслова. Після кожного дієслова вкажіть його б: дійсний, умовний, наказовий (скорочено - дійсн., умов., наказ.).

1.Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збуди його, заграй ти з ним, спитай синє море. 2.Знав би, де впадеш, то соломки підстелив би. 3.Бач, Оксано, я жартую, а ти й справді плачеш. Ну не плач же, глянь на мене: завтра не побачиш. 4.Не соромся, дай рученьку, ходім погуляймо; нехай людям лихо сниться, а ми заспіваймо. 5.Якби людина щоденно споживала хоча б чайну ложку зелені петрушки, то її організм мав би повний набір вітамінів та мінеральних солей. 7.Як дудку настроїш, так вона і гратиме. 8.Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя... 9.Гаї шумлять – я слухаю, хмарки біжать – милуюся. 10.Не копай іншому яму, бо сам туди впадеш.

Якось раз я пішов у парк атракціонів. Мені захотілося покататися на одному дуже страшному атракціоні. Треба було сісти в сидіння, й воно буде везти тебе вгору й вниз зі страшною швидкістю на сорокаметровій висоті. 

Я пішов на цей атракціон з мамою. Все було здорово, у мене був тільки легким переляк, втрата мови на певний час та параліч всіх моїх кінцівок. 

А все-таки в лікарні було класно: давали дивитися телевізор та їсти морозиво, тільки не розмовляли зі мною. Ну й, правильно, хто буде розмовляти з людиною, яка втратила дар мови ? 

Через два дні мене випустили, бо я вже міг говорити свої перші слова, такі як: «Віддай мою кисневу подушку!» Або « Прибери свого кота від томографа!» 

Після всього цього я поїхав до Англії, де познайомився з одним хлопчиком. Якось раз ми прийшли в один актовий зал, де захотіли заспівати на караоке. Ми думали, що впораємося, але, коли заграла музика та слова побігли по екрану, ми зрозуміли, що співати караоке не так вже й легко. Ми з товаришем вже були готові вирити оркестрову яму, де можна було б сховатися, але продовжували співати. Я намагався співати хоча б останні слова в рядку, а товариш намагався співати ті слова, яких у рядку немає. 

Мій товариш пішов додому, а я залишився потанцювати на дискотеці, але потім теж вирішив піти додому. Коли я йшов у номер, один італійський хлопчик вирішив перепинити мені дорогу, сівши на стілець перед дверима. Він думав, що я не зможу відкрити двері. Я вже було почав думати, що напишуть на моєму надгробку, але потім всього лише штовхнув двері й пішов далі. 

Ось так весело я провів свої канікули.

Кожна людина по своєму впливає на своє оточення. Оскільки людське життя складається з різноманітних дій, то деякі, найцінніші, ми вважаємо подвигами. Я вважаю, що людина є тим, що вона чинить. І подвиг для кожного має своє, відмінне від інших, значення. Це ж залежить від людини, погодьтеся. Для когось і потопаючу людину врятувати — не подвиг. А іншому подолати власні лінощі та взятися за пилососа вже за щастя, і здається, ніби подібні дії заслуговують гарненького ордена з стрічечками! Є такі ситуації, коли слід поступитися власними зручностями заради інших людей: запропонувати сісти в транспорті літньому пасажирові, відвідати хворого товариша тощо. Такі дії є виявами моральної активності, вони свідчать про небайдуже ставлення до інших і вже є маленькими подвигами. Серед цих різноманітних людських вчинків є такі, які я вважаю подвигами. Подвиг, у моєму розумінні, - це дія, що потребує надзвичайного напруження фізичних сил, самопожертви, ризику для життя. На відміну від морального вчинку подвиг ґрунтується на тих моральних приписах, які є очевидними, зрозумілими для більшості і які не потрібно утверджувати. В історії кожного народу є багато прикладів подвигів в ім'я свободи рідної землі. Саме такі самопожертви на мою думку мають право зватися справжніми подвигами.