У поданих висловлюваннях виділити називні речення. Підкреслити в них головний член. Указати на б його морфологічного вираження.
1. Тарас Шевченк... Михайло Щепкі. Айра Олдрідж... кріпаччини: українець, росіянин, американець. I кожен із них мав на собі ганебне тавро раба (М. Шудря). 2. Це наша трагедія. Давня, споконвічна наша трагедія: сподіватися, буцім хтось прийде і збудуе нам державу. Чи не тому так часто верховоди спиралися на чужоземні сили (€. Куртяк). 3. I наші селища, і городища, і замки, і монастир... Усе то каже, що рід великий заселяв цю землю, хоча тепер він здрібнів, заїла неволя, панщина, упокорення (У. Самчук). 4. Святий вечір. Численна Довженкова родина всаджуеться за святковий стіл (С. Плачинда). 5. Мати. Мама. Матуся. Скільки спогадів і тепла таiть це магічне слово, бо називає людину, яка завжди для нас найближча, най-добріша, найкраща, наймиліша (М. Гром'як). 6. Згадки про Україну. Про Дніпро, видно, йому дуже болять. Він знов і знов вертається до цієї теми (Г. Великі сини XIX століття доби Костюк).
Недарма говорять, що природа – наша мати. Вона дає людині все необхідне для життя, хоч ми не завжди можемо оцінити її дарунки. Що може бути кращим за тепле сонце, величні гори, грайливе море, квітучі дерева навесні? Світ природи багатий і різноманітний. Чого варті сотні тисяч видів тварин, більшість з яких ми ніколи не бачили у житті! А найголовніше те, що людина не просто користується тим, що природа дає їй, а cама становить її невід’ємну частину.
Зараз ми всі звикли жити у світі, який начебто будуємо для себе самі. Ми живемо у великих будинках, оснащених високотехнологічними побутовими пристроями, маємо змогу пересуватися на великі відстані завдяки автомобілям, потягам, літакам. Також ми можемо слідкувати за тим, що відбувається за тисячі кілометрів, через Інтернет або телебачення. Але на мою думку, все це вторинне, адже в будь-якому випадку ми використовуємо знання законів природи та її енергію для створення всіх цих технологій. І на крайній випадок, людина може прожити без усього цього, як жили наші предки й досі живуть деякі первісні племена.
Але неможливо жити, якщо ти не маєш змоги насолодитися свіжим ранковим повітрям, погратися з маленьким ласкавим кошеням, погрітися на літньому сонечку, вдихнути аромат троянд, побачити високо в небі світ уже неіснуючих зірок. Хтось може не погодитись, але мені здається, кожен із нас потребує цих простих радощів час від часу. Недарма на вихідні й свята люди полюбляють бувати на природі, тому що спілкування з нею допомагає їм відпочити, розслабитися, зібратися з силами для вирішення важливих проблем в нашому, «людському» світі.
Дуже засмучує те, що люди захопившись розвитком нових технологій, часто шкодять природі. Наша діяльність викликає забруднення довколишнього середовища, кліматичні зміни, вимирання видів тварин і рослин. Колись це було не дуже помітно, а зараз у великих містах просто нема чим дихати. Необхідно пам’ятати, що шкодячи природі, ми робимо гірше самим собі. Мені дуже подобається, що в багатьох країнах люди звернули увагу на альтернативні джерела енергії та екологічні види транспорту. У цій справі неможна бути байдужим – ми маємо зберегти багатства і красу природи, тільки за цієї умови можливе й наше існування на Землі.
Кінь часто з’являється в розповідях Мюнхгаузена. Наприклад, він гарцює серед чашок і чарок на столі, не розбивши жодної. Його задню частину відтя- ііи брамою турки, тому тварина не може напитися, бо вода виливається ззаду.
І шову пригода закінчується напрочуд дивно: військовий лікар зшив обидві половини тварини, і вони зрослися. А яка цікава розповідь проте, як МюнхгаузеЯ иконки себе за кіску і витягнув із болота разом з конем!
І ми віримо цим оповіданням, з великою охотою перечитуємо їх і сміємося,
Найцікавіше те, що за часів написання книги справді жив реальний бароЛ Мюнхгаузен. Він не дуже радів своїй славі, бо його маєток став приваблювати цікавих. А земляки барона дуже раділи цьому. Вони навіть перетворили його дім на музей на честь літературного героя. У музеї зберігалося чимало цінних речей, що належали баронові. Усі прагнули потрапити до музею і подивитися на релік* вії головного героя.
Що ж так приваблює нас, звичайних читачів, у цих неймовірних пригодах* Хіба ми самі не фантазуємо про щось незвичайне, хіба не уявляємо себе героямиЯ Ми можемо уявити себе і на ядрі, і в череві великої риби, і на Півночі, де сто« ять жахливі морози. Наша фантазія занесе нас будь-куди. Але для цього потрібно мати таку ж багату фантазію, вміння знаходити вихід із будь-якої ситуації, як головний герой «Пригод...» — барон Мюнхгаузен. Кожен може знайти в цих опо»1 віданнях щось захоплююче, цікаве, чарівне і водночас повчальне і дуже смішне. Тому ця книга стала однією з найпопулярніших у світовій літературі.