Бджільництво завжди було в Україні у великій пошані.
Объяснение:
На схилі літ запорожці часто йшли не до монастиря, а на пасіку. До речі, саме на пасіці провів свої останні роки кошовий отаман Іван Сірко. Місце для пасіки вибирали затишне й мальовниче. Вулики ставили вічками на південь. Самі вічка робили досить вузькими, щоб бджоли могли захищатися від нападу сторонніх комах. Пасіку огороджували невисоким тином. Як оберіг тут височів хрест, бажано, щоб він був виструганий із розбитого блискавкою дерева. На пасіці обов’язково тримали ікону із зображенням заступників бджіл Зосима й Саватія. Узяти в малої комашини солодку рідину – справа ніби й нескладна. Та скільки старанності, обережності й терпіння вимагалося від пасічника! Узимку вулики зберігалися в спеціальному утепленому напівземляному приміщенні. Звалося воно омшаник. Уперше вулики виставляли на пасіку десь на третьому тижні весни. Перед тим їх обкурювали волошкою, щоб запобігти виникненню цвілі. Після зимівлі бджоли були кволими, тому їх підгодовували патокою. До неї підмішували корицю, гвоздику тощо. На початку літа бджіл вивозили в степ. Купальської ночі їх годували востаннє. 21 Пасічники доглядали за малими трудівницями. Проти воскової молі натирали рамки часником. Щоб відлякати мурашок, на дно вуликів клали полин та м’яту. Мед брали, обкурюючи вулики димом сірки або тютюном, щоб не зашкодити комахам. Бувало це двічі на рік, скажімо, на початку серпня та у вересні. Вийняті з вуликів стільники заносили в теплі приміщення й клали у спеціальні сита, що стояли над коритами, куди стікав мед. Спорожнілі соти перетоплювали на віск. У жовтні господар, покропивши бджіл святою водою, ставив вулики до омшаника.
Що для усіх є найдорожчим місцим в моєму житті? В ці слова кожна людина вкладає свій смисл. Хтось уявляє собі сільську хату в степу, або горах, хтось — дім у місті. Але для всіх нас слова «рідний дім» пов’язані з теплом матусиних рук, світлом її ласкавих очей, з суворим, але справедливим батьком. Із запахами, які притаманні тільки рідній оселі, де пройшло твоє дитинство. Кожна людина має свій рідний дім, де її завжди люблять, чекають, зрозуміють і пробачать. Навіть якщо вже немає батьків і тої оселі, де ти виріс, вона завжди є у твоєму серці, у твоїх спогадах. І якщо людина зростала в любові, дім для неї дійсно був рідним, то і сама, коли виросте, створить такий же дім для своїх дітей. Поняття «рідний дім» може означати також рідний край, батьківщину. Якщо я, наприклад, народився на Донеччині і перебуваю далеко, то весь Донбас, кожна звісточка звідти, навіть номер «Вечірнього Донецька», здаються рідними. Для всіх українців Україна — рідний дім. А якщо брати ще ширше — всі ми земляни і Земля — наш рідний дім. Я люблю своє місто, свою Батьківщину — мій рідний дім. І хочу, щоб вони були найкращими. А сам я буду робити все можливе, щоб над моїм рідним домом було мирне небо, щоб він був чистим, затишним. Щоб усім його громадянам жилося добре.
Бджільництво завжди було в Україні у великій пошані.
Объяснение:
На схилі літ запорожці часто йшли не до монастиря, а на пасіку. До речі, саме на пасіці провів свої останні роки кошовий отаман Іван Сірко. Місце для пасіки вибирали затишне й мальовниче. Вулики ставили вічками на південь. Самі вічка робили досить вузькими, щоб бджоли могли захищатися від нападу сторонніх комах. Пасіку огороджували невисоким тином. Як оберіг тут височів хрест, бажано, щоб він був виструганий із розбитого блискавкою дерева. На пасіці обов’язково тримали ікону із зображенням заступників бджіл Зосима й Саватія. Узяти в малої комашини солодку рідину – справа ніби й нескладна. Та скільки старанності, обережності й терпіння вимагалося від пасічника! Узимку вулики зберігалися в спеціальному утепленому напівземляному приміщенні. Звалося воно омшаник. Уперше вулики виставляли на пасіку десь на третьому тижні весни. Перед тим їх обкурювали волошкою, щоб запобігти виникненню цвілі. Після зимівлі бджоли були кволими, тому їх підгодовували патокою. До неї підмішували корицю, гвоздику тощо. На початку літа бджіл вивозили в степ. Купальської ночі їх годували востаннє. 21 Пасічники доглядали за малими трудівницями. Проти воскової молі натирали рамки часником. Щоб відлякати мурашок, на дно вуликів клали полин та м’яту. Мед брали, обкурюючи вулики димом сірки або тютюном, щоб не зашкодити комахам. Бувало це двічі на рік, скажімо, на початку серпня та у вересні. Вийняті з вуликів стільники заносили в теплі приміщення й клали у спеціальні сита, що стояли над коритами, куди стікав мед. Спорожнілі соти перетоплювали на віск. У жовтні господар, покропивши бджіл святою водою, ставив вулики до омшаника.