У РОЛІ ЯКИХ ЧЛЕНІВ РЕЧЕННЯ ВИСТУПАЮТЬ У ПОДАНИХ РЕЧЕННЯХ ВИГУКИ? З-поза хмар, з блакитних неба вікон пада журавлине "кру" сумне... (М.Самійленко.) Невеселим "курли" шлю до тебе прощальний привіт. (В.Раєвський.) Мовить заєць сумовито: "Важче жити з літа в літо. Йдеш пастися на хлібах, а мисливець бах та бах! (О.Пархоменко.)
ответ:
майбутнє — це незвіданий шлях, непроста доріжка, яка до кінця невідома звичайній людині. життя буває різним, але кожному хочеться бачити себе у майбутньому радісним та щасливим. у всі часи людство приваблювало майбуття. людям завжди хотілося випередити час, дізнатися, що ж їх чекає далі. але час
колись я, як і всі діти, змінювала свої бажання щодо професії. спочатку мені хотілося бути лікарем, потім вчителем і навіть дизайнером та все це залишилося у дитинстві, у мріях. зараз я тільки у шостому класі, але певна, що професію свою ще не обрала.
щоб уявляти своє майбутнє, треба насамперед поставити перед собою ціль і намагатися досягти її. тоді легше жити, бо людина знає, що їй потрібно від життя, знає, чого саме вона хоче.
моя мета зараз — добре вчитися. я вважаю, якщо захотіти, то все обов'язково здійсниться. звичайно ж, майбутнє своє я уявляю світлим, хорошим. варто лиш вірити у свої сили, у себе.
як усе буде — покаже час. та недаремно в народі кажуть, що людина — коваль свого щастя, вона сама будує власне життя.
ответ:
останнім часом більшість українських топ-політиків говорять про потребу конституційної реформи. президент намагається підлатати чинний основний закон, внісши до парламенту конституційні зміни щодо місцевого самоврядування та правосуддя, зміни до розділу «права людини і громадянина» ще опрацьовує створена главою держави конституційна комісія. прем’єр вже кілька разів у своїх недільних «10 хвилинах» обмовився про потребу в ухваленні нового основного закону, от тільки незрозуміло: він за те, аби ухвалювати його в парламенті - чи на референдумі. юлія тимошенко також обережно підтримала ініціативу громадянського суспільства написати «народну конституцію».
це не дивно. в незалежній україні п’ятий президент і п’ятнадцятий прем’єр, але навряд чи хтось наважиться назвати когось з них українським джорджем вашингтоном, шарлем де голлем чи лі куан ю. народ відчуває все більше відчуження від інституцій влади і розчарування не тільки в окремих політиках, а й у політичному класі як такому.
якщо чотири п’ятих населення не довіряють парламентові та уряду (президенту наразі трохи менше) реформи апріорі неможливі, бо найкращі закони ніхто не виконуватиме: іржа недовіри до законодавця мимоволі роз’їдатиме будь-які законодавчі конструкції. юридичні закони, на відміну від законів фізики чи хемії, не носять об’єктивного характеру - їх змушує працювати людська довіра та репресивний апарат. якщо 80% свідомо дотримуються законодавчих приписів, 20% можна примусити підкорятися цим приписам через прокуратуру, сбу, фіскальну службу і національну поліцію. якщо все навпаки, якщо 80% громадян не довіряють тим, хто встановлює правила гри, будь-який репресивний апарат безсилий встановити верховенство закону. зокрема і через те, що самі силовики чітко знають: друзям - все (зокрема, бюджетні потоки і фактичну безкарність), а ворогам - закон.
отже, критичний брак довіри між українським суспільством та його політичними провідниками, між суспільством і владними інституціями є найглибшою причиною як сучасної системної кризи, так і тривалого україни на межі того, що ійською влучно називають failed state - «держава-невдаха». сьогодні абсолютно зрозуміло, що черговими позачерговими виборами, а тим паче простою зміною уряду цю проблему не розв’язати, бо хвороба набула хронічного характеру: суспільство відчуває критичний брак довіри не тільки (і не стільки) до окремих політиків, а до владних інституцій та політичного класу як таких. образно кажучи, аби розв’язати цю системну проблему, слід міняти автівку, а не водіїв.