У Великій Британії українського художника Іва- на Марчука визнали одним із ста живих геніїв світу. Який він, геній з України? — Іван Марчук коли-небудь хотів проводити май- стер-класи? Ви передаєте свої вміння наступним по- колінням? — Ні, я секретний. Уміння не передають, передають одержимість. Якщо ти можеш подружитися з одержи- містю буде з тебе художник. Технологію свою я не передам, бо мушу бути в одному екземплярі. У дитинстві Ви любили погуляти? Я виріс у селі, був страшним шибеником, лазив на дерева, крав у ворон яйця і в дівчат кидав. Коли ж я приїхав на перші канікули з училища, усі шоковані були: нікому дороги не загородив, нікого не обізвав, лише сидів і малював, бо мусив привезти найбіль- ше робіт. Коли ж робили згодом виставки, то я найбільше всіх критикував, хоча потім в Америці розучився це робити. Там ніхто собі цього не дозволяє. Кажуть, критикувати не етично. Маєте рецепт, як збудувати рай на землі? — Я знаю, що таке добро, любов і щедрість. Якби кожен працював хоч двадцять відсот- ків, як я все життя, ми б уже давно жили в раю... (Б. Городницька). ПОТРІБНО ВИПИСАТИ УСІ ПІДМЕТИ ТА ПРИСУДКИ, НАПИСАТИ ЯКІ ВОНИ ВИДІВ
-Привіт Сашко!Як справи?
-Привіт Андрій! Дуже добре.
-Як ти вчора сходив до театру?
- Мені дуже сподобалася вистава, було дуже цікаво!А яка гарна зала! усі люди здавали свій одяг до гардеробу,це дуже зручно, я взяв маленькій бінокль, щоб краще бачити виступ акторів.
- А як називалася ця вистава?
- "Кайдашева сім`я". Пам`ятаєшь ми колись проходили цей твір?
- Так. Але я хотів запитати в тебе чи є у театрі буфет?
- О, так! Ми ходили туди, коли був антракт. Там було дуже багато народу, я ледве собі взяв мінеральну воду.
- Ти знаєшь, я теж хочу пити у театр, надо буде разом купити квитки, на якусь комедію.
- Так! Давай завтра сходимо до каси і подивимос, що зараз йде у театрі.
- Добре, давай тоді до завтра.
- Бувай!
- Бувай!
Одного разу, дідунь і мамуньою пішли до лісу. Йшли вони довго вже по сутінках, та посеред лісу побачили якийсь маленький вогник, коли вони підійшли поблище то побачили велике вовчище з гострими зубами. Схаменувшись щосили побігли додому, та на дорозі їм зустрілася зміюка з маленьким кошенятком. Ніяк вони не могли вибратися з цього лісу, побачили, як серед галявини сидів незграбний хлопчисько-писака, а навколо нього сидів якийсь невідомий звірюга з червоними оченятами.
- от розбишака, - подумав дідунь, - дам я йому зіллячко, щоб став чепурним, немов зозулька.
Пусля цього вийшли вони з ліску і старий бородань (називаючи себе паруботою) потіліпав, мов бродяга спати, бо ще з вчора страшне, як боліла голівонька в нього.