У всіх реченнях є прикладка, окрім (розділові знаки вилучено) А Ось він Дніпро величний і древній народна українська ріка.

Б Арики тобто зрошувальні канали густою сіткою вкрили степ.

В Дядько Максим теж залізничник після війни жив під Черкасами.

Г Чорні вуглинки обрамлених довгими віями великих очей на длідному обличчі

обпекли Максима зупинили.

Д У прозорому п’янкому повітрі почепився перший срібний дзвоник весни

крихітний жайворонок.​

Для чого нам мова? Завдяки їй ми висловлюємо свої думки, почуття або емоції. На світі налічується близько восьми тисяч мов і знати усі - неможливо. Але у кожної людини є рідна мова, яку вона знає з дитинства, і якою їй найкраще спілкуватись. Ми є громадянами України, отже, по суті, нашою рідною мовою є українська - державна мова країни. Але можна зауважити, що на світі існують країни, державною мовою яких є одна мова, але більшість розмовляють іншою. Така ж проблема є у нас. Дедалі більше громадян України розмовляють російською. Та це не з'я вилося недавно. Ще з давніх часів народи, які панували над Україною, намагалися витіснити нашу мову; показати, що українського народу немає, а, отже, не може бути і мови. На жадь, такий погляд глибоко вкоренився у серцях та розумах деяких українців. І зараз дуже важко почути справжню українську мову. У повсякденному житті ми часто говоримо суржиком, вживаємо росіянізми. Навіть на телебаченні дуже рідко можна почути чисту українську мову.
Володимир Сюсюра сказав: " А мова - це душа народу, народ без мови - не народ". Велику частину своєї душі ми вже втратили і втрачаємо решту з шаленною швидкістю. Якщо так і далі продовжиться - ніколи її не відновимо.
      Можеш додати декілька слів про красу, милозвучність мови і сказати що ми не повинні забувати мову, якою говорили наші матері. Але це на твій вибір.

Моє село невелике, порівняно з містом, але дуже мальовниче. Зветься воно Яблунівкою. Через село протікає тиха річка, яка заросла комишем. Там купаються місцеві гуси, а на березі пасуться корови. А далі розташований шматок незайманого степу, горби та схили. Весною він увесь заквітчаний, а влітку вітер доносить до села духмяні пахощі степових трав. Зі степом стикаються рівні зелені поля. Тут агрофірма та фермери вирощуют пшеницю, кавуни та дині, а ще — овочі. На схід від села розташований невеликий та неглибокий ставок. Він має штучне походження. Його вирили десь сімдесят років тому. Саме сюди селяни ходят рибалити та купатися, бо в самій річці суцільні мул, комиш та жаби. Наше село цивілізоване. В ньому багато вулиць, навіть є так звані “краї” . Наприклад,та частина села, що знаходиться біля річки, зветься “Жабівкою”. У нас є газопровод, магазини, середня школа, дітсадок, будинок культури. Ще в селі є церква, саме тому село споконвіку зветься селом, а не хутором. До нас можна доїхати з районного центру на автобусі, який ходить тричі на день. Більшість селян живе у садибах. Вони саджають великі городи та збирають у власних садках яблука, вишні, черешні та груші. Проте в селі є навіть кілька двоповерхових будинків з квартирами. Коли я стану дорослим, то обовязково поживу певний час у місті. А потім повернуся до рідного села, бо краще жити серед природи.