У якому рядку всі іменники належать до ІV відміни: А) лещата, сім’я (насіння), вовченя, дівча, голуб’я, дитятко, пташа;
Б) онуча, орля, ім’я, хлоп’я, гусеня, коліща, немовля;
В) горобеня, порося, дитя, зайча, каченя, сім’я (родина), оленя;
Г) верблюжа, козенятко, зілля, верб’я, тім’я, ягня, галченя.

Поема "давня казка" як поетичний маніфест лесі українки з давніх часів література і, зокрема, поезія відігравала важливу роль в житті людей. змалку дитина чує колискові, народні пісні, вірші, які протягом віків створювали справжні майстри слова. ми можемо не помічати цього, але поезія є весь наш життєвий шлях. саме тому всіх поетів так хвилює тема призначення поета і поезії. леся українка, українська поетеса, відома далеко за межами нашої батьківщини, в 1893 році написала поему "давня казка". хоча цей твір написаний досить просто для сприйняття, проблеми, яких торкається авторка, простими не назвеш. у центрі поеми леся українка зобразила поета, який у своїх піснях висловлює найзаповітніші мрії народу про волю та щастя. прості люди любили й поважали поета: і не був поет самотнім, — до його малої хати раз у раз ходила молодь пісні-слова вислухати. з такої поваги та любові народу до співця можна зробити висновки, що той був дуже талановитий. а одного разу поет навіть написав серенаду на замовлення лицаря бертольдо, за якої багач завоював серце своєї коханої. але не тільки для бертольдо вірші поета відігравали велику роль. у них розповідалося про народне життя, тому весь народ запам'ятовував та повторював ці вірші. співці по місті ходять і піснями люд морочать, все про рівність і про волю у піснях вони торочать. вже й по тюрмах їх саджають, та ніщо не є,

у сутінки  зима  вгорнулась, 

клянучи холоди, заснула. 

навшпиньки ніч з-за хмар зіпнулась, 

в замети сторожко ступнула. 

 

стрункі тополі нарядила 

у тіней трепетні примари, 

і вмить в захмарну вись злетіла, 

де місяць пас зірок отари. 

 

– сріблястий місяцю, пастуше!  

надходить мить моя остання, 

жени скоріш отару, друже, 

нап‘ється хай краси світання!  

 

зірки красою обпилися, 

скупались в барвах наостанку, 

багряним злотом розлилися 

та й розчинились у світанку. 

 

за ними й ніч крилом змахнула, 

між хмари десь . 

зима з заметів позіхнула:  

ох! я, здається, щось проспала…