Учні,які за семестр отримали 4- ів
1.Укажіть реченння, в якому відокремлена обставина ,виражена одиничним дієприслівником
а)Поклавши на похідний столик люльку,Петро Колодуб трохи почекав,поки стало зовсім тихо
б)Ми стали прощатися з дідами,поспішаючи у лози
в)Величні,німі,зловісні блискавиці горобиної ночі палахкотіли,не вгасаючи,між шарами хмар
г)Починаючи з першого квітня ,діють нові тарифи на опалення
2.Укажіть речення ,в якому обставину потрібно відокремити комами(розділові знаки пропущено)
а)І він тікав п‘ятами накиваючи
б)Діти довго сиділи в тиші руки поскладавши
в)Шептало зупинився замислившись
г)Сорока блиснула хитрим оком,широко розкрила дзьоба і перелетівши через усю кімнату сіла Стефкові на плече
3. Одиничний дієприслівник не треба відокремлювати комами в реченні (розділові знаки пропущено
а.Розбудовуючись Київ зумів лишити живу природу найбільшою своєю окрасою.
б.Собака теж зробився веселий і покрутившись знехотя потюпав геть.
в. Опритомнівши Григорій почув зовсім недалеко глухі постріли.
г.Ні півслова все мовчить і насупившись сидить.
д. Артем здебільшого говорить не поспішаючи.
4.
Одиничний дієприслівник не треба відокремлювати комами в реч.
(роз. знаки проп.)
а.Не подумавши й кілочка не затешеш.
б. Спочиваючи бійці славну пісню співають.
в. Прощаючись Радченко поглядає в бік Дніпра.
г. Стоїть замислившись стара груша в саду!
д. Затихаючи десь за ланами гомонів грім.
5.Обставину не треба відокремлювати комами в реч. (розд. знаки проп.)
а.Сніг іде і сяйво розсіваючи бліде зволожує афіші і обличчя.
б.Степ зігнавши з себе ранкову прохолоду виграє зеленими барвами.
в. Над озером холонув вечір зануривши в мілкі береги далеке полум‘я хмар.
г. Дівчина все ще стоїть заломивши руки.
д. Білий кінь повіддя попустивши летить у степи.
6.Обставина,виражена дієприслівником не відокремлюється в реченні(розділові знаки пропущено)
а)Пряме дерево і вмирає стоячи
б)Хлопець вибачившись швидко покинув кімнату
в)Тонкий лист облітаючи з жовтих дерев лягає на плечі
г)Наближаючись до своєї хати я якось присмирнів
д)Коні мчали вулицею піднімаючи хмару куряви
Ця проблема виникла не на сучасному етапі. Відтоді, як Україна опинилася під владою Польщі, Литви, Угорщини, Росії, її історія почала замовчуватися, а очевидні факти ідеологічно перекручувалися. Такі процеси тривали багато століть, і лише нині, у незалежній країні, стало очевидним, що незнання національної історії - справжня трагедія українського народу, який досі не визначив свого місця серед інших народів світу, не усвідомив своєї значущості.
Питання необхідності вивчення українцями вітчизняної історії піднімалося багатьма культурними діячами нашої країни. Уперше це зробили поети-романтики, збирачі фольклору, етнографи, фольклористи. Усі вони наголошували на тому, що знання історії - це духовна сила кожного громадянина, яка, за висловом М. Максимовича, здатна вивести людину із «тьми на світ Божий». Лише маючи таку силу, український народ зможе протистояти поневоленню й відстоювати своє право на незалежність.
Т. Шевченко розкрив цю ідею через образ «великого льоху», який чекає, коли його «розкопають». Цей образ-символ уособлює історичну скарбницю України, що й досі залишається по-справжньому не пізнаною.
Найповніше проблема незнання українцями національної історії була розкрита О. Довженком, який дуже болісно сприймав таку недбалість, вбачаючи у ній причину всіх негараздів України, джерело невдач і поразок її народу у боротьбі за існування. Слова, що й досі звучать докором для нас, письменник вклав в уста ворога України, героя кіноповісті «Україна в огні» Ернста фон Крауза: «У цього народу є нічим і ніколи не прикрита ахіллесова п'ята. Ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім'я інтересів загальних, високих. У них немає державного інстинкту... Вони не вивчають історії. Дивовижно. Вони вже двадцять п'ять літ живуть негативними лозунгами одкидання Бога, власності, сім'ї, дружби! У них від слова "нація" остався тільки прикметник. У них немає вічних істин. Тому серед них так багато зрадників... От ключ до скриньки, де схована їхня загибель».
Митець, який найвищим своїм покликанням вважав служіння рідному народові, вперше на повний голос сказав про те, в чому так боялися зізнатися українці: ми не маємо історичної гордості, бо просто не знаємо, чим і як можна гордитися.
Якщо народ не знає своєї історії і не несе за це відповідальності, то будь-хто може скористатися такою слабкістю і висвітлити історичні факти по-своєму, задля своїх інтересів, що досить часто сьогодні й відбувається. Саме з цієї причини в Україні виникають суперечки з приводу того, чи потрібно визнавати голодомор 1932-1933 років актом геноциду українського народу, чи варто проголошувати тих чи інших осіб (як-от: І. Мазепу, С. Бандеру, Р. Шухевича) національними героями, чи доцільно знищувати пам'ятники комуністичних діячів, та з багатьох інших питань. Усі ці непорозуміння (а вони інколи набувають величезних масштабів!) є наслідком незнання громадянами нашої країни історичних фактів, яке робить їх відкритими для будь-яких ідеологічних впливів.
Кожен із нас повинен знати історію свого народу, своєї держави. Освічена людина завжди розуміє, що без минулого немає сучасного, без традиційного немає нового, без колишнього немає теперішнього. Для народу його історія - це не просто минуле, це його душа. Хто з нас, не знаючи історії, зможе пояснити, чому українці так шанують землю, а працю на ній називають священною; чому вінок і писанка мають таке глибоке символічне значення для нашої культури; чому наша мова послуговується літерою «ї», якої немає в жодній іншій мові світу? Той, хто не знає національної історії, ніколи не зможе зрозуміти свого народу й діяти на його благо.
Сьогодні українські освітяни та науковці приділяють велику увагу «історичній освіченості» молоді, запроваджують у навчальних закладах спеціальні курси, організовують заходи, спрямовані на виявлення рівня знань про історичні події, відгомін яких викликає резонанс у сучасному суспільстві. Головна мета історичної освіти полягає у «навчанні вчитися» на помилках своєї країни, адже лише вміння усвідомлювати й аналізувати історичні помилки до запобігти їх повторенню. Саме це, на мою думку, є однією з головних передумов успішної розбудови нашої держави.
Твір "Для чого потрібно вивчати рідну мову?" :
Кожен з нас повинен знати рідну мову та вивчати її. Знання рідної мови свідчить про високоосвіченість, духовність, культурність людини. Річ у тім, що рідна мова обслуговує всі сфери діяльності суспільства. Нею спілкуються у школах, вищих навчальних закладах, державних установах. І якщо людина проявлятиме незнання мови, то вона викликатиме неприязнь.
Українська мова - мова нашої Батьківщини. Нею матуся співала нам лагідних колискових пісень, зверталася до нас ласкавим словом. Ми - діти України, тому було б неправильно не знати рідної мови. До того ж, чим більше мов знає людина, тим краще. Я пишаюсь тим, що українська мова - моя рідна, яку я знаю з дитинства, адже вона є однією з наймелодійніших мов світу.