Указати складносурядне речення з єднальним солучником : А. Мине час ,і піде вода аж за Перекоп. Б. На грядках червоно виблискують скиби ,а в брознах біліє опалий цвіт. В. Город копати було ще рано, але Микола наточив рашпилем лопату , набив на граблі нового держака тай пішов згрібати під яблунями торішнє лисття . Г. То він пригадував вираз подиву і страху на її обличчі, то спливало перед очима її розгублене личко​

Часто ми чуємо розмови про те, що в кожної культурної людини має розвиватися обов'язково й культура мови. Зрозуміло, що ці речі взаємопов'язані, бо важко уявити освічену людину, яка на примітивному рівні володіє рідною мовою. То що ж таке культура мови? Насамперед — це вільне володіння нормами літературної мови, залежно від ситуації — уміння використовувати мовні засоби, коли виникає потреба. Високий рівень мовної культури, на мою думку, визначається не стільки засвоєнням правил чи норм, стільки оволодінням усіма мовними багатствами, а це, в першу чергу, передбачає уважне й поважне ставлення до мови. До речі, ставлення до будь-якої мови, яку ти хочеш вивчити. До таких багатств належать і лексичний запас слів, і знання фразеології, і афористичність висловлювань, і вміння будувати фрази, вести діалог, чітко формулювати свою думку тощо. Недопустимими речами є іронізування чи навіть насмішка над мовою, а це почасти трапляється нині, коли люди, напевно, не до кінця розуміють, що власне передбачає культура мови. Це також означає, що слід опанувати з до мови той етикет, який здавна шанується в народі, без цього важко уявити повноцінне спілкування. 

 Книга — це скарбниця знань, яка містить духовні надбання багатьох попередніх поколінь. У моєму житті книга завжди посідала важливе місце. Я пам'ятаю враження раннього дитинства, коли я познайомився зі своїми першими книжками — українськими казками — які мені читала мама. Згодом, навчившись читати, я відкрив для себе захоплюючий та дивовижний світ, який дарують нам книги. Які це прекрасні відчуття — розгорнувши милі сторінки, поринути у світ, який створив письменник своєю майстерністю, слідкувати за життям улюблених персонажів, вболіваючи за них та майже зливаючись з ними. 
     
     Книги — морська глибина, 
     Хто в них пірне аж до дна, 
     Той хоч і труду мав досить, 
     Дивнії перли виносить. 
     (І. Франко) 
     
     Коло моїх читацьких інтересів досить широке, але найщиріший відгук у моїй душі мають твори українських письменників. Вразив мене роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»