Укажіть безсполучникове складне речення у якому між усіма частинами треба поставити двокрапку а) сивіла дощем далечінь вода вже блищала на шляху б) вилискують брили оброслі зеленим оксамитом водяних мохів розпускається білим шумовинням потік виграючи на сонці в) я знаю моя мати і завтра піде в монастир їй незносні наші тривоги г) явір зелененький на воду схилився козак молоденький сильно журився​

О в спілкування, як зазна¬чалося, відносять також впливу однієї людини на іншу (або інших), коли ми прагнемо «спро¬вокувати» її поведінку в потрібному нам напрямі, знайти в системі її діяльності «слабкі місця», визначити фактори, що керують нею, і намагаємося змінити їх. Отже, будь-який вилив здійснюється з метою формування, закріплення або зміни установок, поглядів, взає¬мин, почуттів, дій тощо. Психологічні механізми різних за природою видів впливу не однакові. Кожний з них специфічний і застосовується за певних умов.
До групи психологічних в впливу на людей належать на¬віювання, наслідування, психічне зараження і т. ін. Це механізми, які діють насамперед на несвідоме. Існує ще такий важливий б впливу, як переконання. На відміну від попередніх його використовують тоді, коли хочуть вплинути на свідомість людини. Якщо дія трьох пер¬ших механізмів пов’язана переважно з некритичним ставленням лю¬дей до інформації, поведінки, емоцій тих, хто діє на них, то переко¬нання передбачає логічне мислення, критичний аналіз цих сигналів.
Переконання — це б впливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів і досвіду іншої людини з тим, щоб сформувати в неї нові установки. Переконання впливає не тільки на розум, а й на почуття, якщо звернення до інших супроводжується емоціями. Отже, переконання — це такий вплив однієї людини на іншу або на групу людей, який діє на раціональне та емоційне в їхній єдності, формує нові погляди, відносини, що відповідають вимогам суспільства.
Переконання не дасть належного результату, якщо його підміне¬но моралізуванням. Тому краще не вживати слів типу «мусиш», «зобов’язаний», «як не соромно» та ін. Така форма сприймається як формальна і до неї ставляться іронічно, а то і з презирством.
Перекопувати словом ‘— це велике мистецтво, яке потребує знань психології людей, законів етики й логіки. Саме про це писав відо¬мий вчений Б лез Паскаль: «Кожний знає, що поняття потрапляють у душу двома шляхами: через розум і волю. Шлях розуму найбільш природний, оскільки не можна погоджуватися ні з чим, окрім дове¬дених істин. Проте найбільш звичним є шлях волі… Це шлях низь¬кий…, через це всі проти нього»

Рідне слово — таке ніжне, барвисте, найдорожче. Воно хвилює серце, бо мо­ва українська — це невичерпне джерело, скарбниця народного духу. Вона мелодійна, ласкава, ніжна, багата. Коли чуєш українську мову, здається, що це співа­ють лісові пташки, шумлять бурхливі гірські водоспади. Мова — порадник і вчитель тим, хто її шанує і любить, і суддя тих, хто її зневажає.

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється, ожива, як їх почує.

Так писав про рідне слово Тарас Шевченко. Не можна не погодитися з вели­ким поетом. Мова наша така мелодійна, неповторна, бо увібрала в себе гомін полів і лісів, вона зіткана калиною, барвінком і вишневим цвітом. Для кожного українця рідне слово пов’язане з краєвидами, з картинами сільської природи і міськими пейзажами. У ній відбиваються звичаї, традиції, розум і досвід, кра­са і сила українського народу. Ще в дитинстві вона допомагає нам пізнати світ, відкривати для себе таємниці життя. Без мови не може розвиватися жодна нація, бо вона допомагає людям обмінюватися думками, висловлювати почуття, досягати взаєморозуміння, створювати духовні цінності.

Ніжне українське слово пробуджує в нас людину. Це те найцінніше, що пере­дає наш народ із покоління в покоління як найдорогоцінніший скарб. Доки жи­ва мова, доти живий і народ.

Століттями нашу мову гнали, переслідували, забороняли. У відповідь на приниження, гніт, сваволю український народ творив свою історію, культуру, плекав рідну мову. І мова зацвіла, наче троянда. Ніжна і співуча, вона звучить у сер­ці кожного з нас. Вона звучала раніше з уст українців, вона піснями додавала козакам сили, звучала у народних думах і піснях. Вона приходила з творів І. Котляревського і Т. Шевченка, І. Франка. Саме вони довели існування слів, від яких «серце б’ється, ожива, як їх почує».

Тільки людина з глибоким почуттям патріотизму здатна зберегти в душі по­шану до рідної мови. Бо слова «мова» і «Батьківщина» духовно споріднені. А той, Хто байдуже ставиться до мови, байдужий і до минулого, теперішнього і майбутнього свого народу.

Мова народу — найчарівніший цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розви­вається. Мова допомагає нам завжди. Є слова, які викликають радість і збуджують душу. Це слова добрі, слова підтримки і співчуття. Найніжнішими словами ми відкриваємо серце коханій людині, щирими розмовами довіряємо таємниці друзям, словами твердими даємо обіцянки. XX століття принесло нашій мові й культурі високі злети й найскладніші випробування. Наше слово вмирало з го­лоду і бідувало, плакало за людьми, кинутими за ґрати, розстріляними, знищеними морально. Слово українське стало ніби сховком людського духу, скарбни­цею, до якої народ складав і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід.Любіть Україну у сні й наяву,

вишневу свою Україну,

красу її, вічно живу і нову,

і мову її солов’їну, —

писав, незважаючи на заборони, В. Сосюра.

Не можна жити в Україні, не милуючись рідною мовою, не знаючи і не вивча­ючи її. Нашій мові, наче живій людині, потрібна любов і духовна міць. Тож да­вайте пізнавати красу рідного слова, любити Вітчизну, пишатися нашою барвис­тою, чарівною мовою!