– Андрійко, ти вже вирішив, до якого вузу ти будеш вступати? Вибач, що я так відразу відверто питаю, але для мене ця тема болюча!
– Нічого страшного немає в цьому питанні. Я буду вступати в медичний університет.
– Ти вирішив бути доктором?
– Так, але ще не вирішив, яким саме. Схиляюся до того, щоб стати хірургом. Але мені непотрібно вирішувати це питання тепер. Повчуся три роки, тобі оберу спеціалізацію.
– А чому ти вирішив стати лікарем?
– Я вважаю, що здатний до роботи хірурга. У мене міцні нерви та гостре око! До того ж лікарі зараз дуже гостро потрібні в країні, без роботи я не залишуся!
– А я, мабуть, стану юристом. Мама примушує.
– Ти що, ти ж ніколи не цікавився правознавством! В тебе абсолютно інші вподобання!Памятаєш, ми з тобою велосипед з запчастин збирали? А ти до нього потім мотор приробив?
– Я знаю. Мені техніка до вподоби. Але мама мені голову гризе: мовляв, станеш адвокатом, будеш заробляти великі гроші. Будеш, мовляв, сидіти в кабінеті в білій сорочці. А станеш інженером, то все життя по заводам пробігаєш.
– Петрику, я не хочу образити твою маму, але в неї застаріла інформація. Зараз в країні надлишок юристів, а от інженерів якраз не вистачає. Куди ти потім влаштуєшся на роботу, якщо в тебе немає хисту до права?
– Ти так думаєш?
– Знаєш Наталку Бабій? Вона сяк-так, з трійками, закінчила юридичний. А тепер вже два роки роботи знайти не може!
– Невже…Ну, добре! Бувай друже, я обовязково подумаю над твоєю порадою. Мені самому вся ця юриспруденція не подобається…
- Привіт, Артеме! Куди це ти ідеш? - Привіт, Кирило,йду на футбол.Че тепер моє улюблене захоплення - Нічого собі! - Якщо хочеш, підемо зі мною. - Я б залюбки, але в інший раз. В мене сьогодні змагання з баскетболу. - Я й не знав, що ти граєш! Давно ти займаєшся спортом чи це теж нове захоплення, як у мене? - Я граю близько трьох місяців. Раніше я ходив у художню школу. Проте, як на мене, для хлопця це трохи нудно. - Я тебе розумію, бо раніше я ходив на заняття зі скрипки. Звичайно, це гарно вміти грати. Але мені прийшлося до душі більш динамічне заняття, яке стало моїм захопленням. - Дякую тобі за цікаву розмову. Бувай! - І тобі. Нехай щастить на змаганнях! - Дякую!
Здрастуй, Андрію!
– Привіт, Петрику!
– Андрійко, ти вже вирішив, до якого вузу ти будеш вступати? Вибач, що я так відразу відверто питаю, але для мене ця тема болюча!
– Нічого страшного немає в цьому питанні. Я буду вступати в медичний університет.
– Ти вирішив бути доктором?
– Так, але ще не вирішив, яким саме. Схиляюся до того, щоб стати хірургом. Але мені непотрібно вирішувати це питання тепер. Повчуся три роки, тобі оберу спеціалізацію.
– А чому ти вирішив стати лікарем?
– Я вважаю, що здатний до роботи хірурга. У мене міцні нерви та гостре око! До того ж лікарі зараз дуже гостро потрібні в країні, без роботи я не залишуся!
– А я, мабуть, стану юристом. Мама примушує.
– Ти що, ти ж ніколи не цікавився правознавством! В тебе абсолютно інші вподобання!Памятаєш, ми з тобою велосипед з запчастин збирали? А ти до нього потім мотор приробив?
– Я знаю. Мені техніка до вподоби. Але мама мені голову гризе: мовляв, станеш адвокатом, будеш заробляти великі гроші. Будеш, мовляв, сидіти в кабінеті в білій сорочці. А станеш інженером, то все життя по заводам пробігаєш.
– Петрику, я не хочу образити твою маму, але в неї застаріла інформація. Зараз в країні надлишок юристів, а от інженерів якраз не вистачає. Куди ти потім влаштуєшся на роботу, якщо в тебе немає хисту до права?
– Ти так думаєш?
– Знаєш Наталку Бабій? Вона сяк-так, з трійками, закінчила юридичний. А тепер вже два роки роботи знайти не може!
– Невже…Ну, добре! Бувай друже, я обовязково подумаю над твоєю порадою. Мені самому вся ця юриспруденція не подобається…
– Бувай, Петрику! Щасти тобі!
- Привіт, Кирило,йду на футбол.Че тепер моє улюблене захоплення
- Нічого собі!
- Якщо хочеш, підемо зі мною.
- Я б залюбки, але в інший раз. В мене сьогодні змагання з баскетболу.
- Я й не знав, що ти граєш! Давно ти займаєшся спортом чи це теж нове захоплення, як у мене?
- Я граю близько трьох місяців. Раніше я ходив у художню школу. Проте, як на мене, для хлопця це трохи нудно.
- Я тебе розумію, бо раніше я ходив на заняття зі скрипки. Звичайно, це гарно вміти грати. Але мені прийшлося до душі більш динамічне заняття, яке стало моїм захопленням.
- Дякую тобі за цікаву розмову. Бувай!
- І тобі. Нехай щастить на змаганнях!
- Дякую!