Укажіть речення, в якому поширене означення стоїть перед означуваним

словом (підкреслити означення і позначити означуване слово -ОС):

А. Козацьке військо розташоване чотирикутником стояло готове до бою.

Б. Ось видніє стіжок сіна залишений лісником для диких тварин.

В. Все засліплене від люті панство кінно вдарило на козаків.

Г. Богун був уже за вікном укритим вечірнім сутінком.

2. Позначте рядок, у якому вжито відокремлений додаток (підкреслити додаток і

розставити розділові знаки):

А. На зорях настояну воду Десна разом з небом несла.

Б. В моїм краю ще збереглись могили насипані шапками козаків.

В. Даруй мені над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву.

Г. Окрім тополь ще й стрункі білі чисті берізки соромливо ховалися за дубами.

3. При відокремленій обставині треба поставити кому в реченні (підкреслити

обставину і розставити розділові знаки):

А. Їй сняться хмари і липневі грози чиясь душа прозора при свічі.

Б. Декілька придбаних думок крутилося ще в її самотній голівці не викликаючи в

серці нічого.

В. Краса душі краса любові найвища на землі краса.

Г. На порозі гість веселий дощ блакитний весняний.

4. Позначте речення з відокремленою прикладкою (прикладку підкреслити):

А. Жовті калюжниці – квіти дитинства – знов нагадали щасливі літа.

Б. Ти – в осені захована весна.

В. Ходімо в райдугу, кохана, якщо зуміємо пройти.

Г. На сонці-скрипці бабиного літа ніхто із скрипалів ще не зіграв.

(Завдання 5-6 оцінюються в позначити лише букву правильної відповіді)

5. Укажіть речення, в якому правильно виділено дієприслівниковий зворот:

А. Нарешті стомлене козацтво прибуло до Тамані, й запливши в зарослі очеретами

гирла річки Кубані, стало там на перепочинок.

Б. Дмитрик біг через лід, пошкрябуючи здоровими чобітьми і з жахом думав, що то

скаже йому мамка за неслухняність.

В. Шептало вийшов на сизу піщану косу і, струсивши воду, знову заіржав грізно та

бойовито.

Г. Дух у собі запираючи лежали тухольці й дожидали ворогів.​

У книзі Юрія Винничука “Місце для дракона” все перевертається з ніг на голову: дракон зовсім не лютий і кровожерливий хижак, що поїдає пишних молодиць, а добрий травоїд­ний мрійник та романтик. Тішиться метеликам, пише вірші та читає Біблію. Біля його печери замість людських останків милують око доглянуті клумбочки мальв, а своє полум’яне дихання він спрямовує тільки вгору – щоб не нищити природу. А найцікавіше, що дракон, він же Грицько, пише вірші. Лише одна річ залишається незмінною: у світі й досі діють “драконячі закони”. Традиції, мислить володар, у князівстві якого миролюбно живе дракон Грицько, зобов’язують будь-що вбити дракона.  Тож князівські посланці скликають лицарів із усіх усюд, проте, зібравшись докупи, відважні лицарі… роз’їхались, адже “лютий хижак” й гадки не мав з кимось боротися, щоб бува не завдати нікому шкоди. Ось така каламбурна зав’язка Винничукової повісті-казки. Далі, як за сценарієм, розпочинається підступна гра на людських, тобто на драконячих, емоціях: князь усе частіше навідується до свого буцімто друга дракона й розпо­відає про свої клопоти через нього. М’якосердий Грицько, він же “кровожерливий” дракон, погоджується битися з лицарями, щоб догодити князеві. “Життя володаря не варте й одного рядка поета”, – розпачливо промовляє Грицькові його наставник і вчитель, самотній старий пустельник. – “Навіщо виховував у ньому розуміння краси й добра? Навіщо зробив з нього поета? Поети так тяжко помирають, і нема їм на цьому світі місця, бо вони нетутешні”.  Продовжуючи демонструвати весь парадокс того, що відбувається, автор укладає в уста дракона не менш парадоксальну прощальну молитву до Господа. Але чи принесло вбивство дракона спокій та мир у князівство? Ні, воно лише пробудило лихі інстинкти. “Що станеться, коли народові буде замало смерті змія, бо зло ним не вичерпалось? Що буде, коли він кинеться шукати й інші джерела зла? Одного дракона на всю державу замало. Де взяти ще стільки драконів, аби кожен мав кого розп’ясти? Де взяти стільки юд, аби мали на кого перекласти провину? Коли народ не має кого проклинати – сили його підупадають. Боже! Пошли нам драконів!” – роздумує автор. Доповнює ці апокаліпсистичні роздуми фастасмагорія про тоталітарне місто щурів “Ласкаво в Щуро­град”. Автор говорить вустами головного персонажа: “Ми народ ліриків, а не воїнів. І вже тому приречені на загибель. Народ, що не породив жодного диктатора, не може називатися нацією.  Це лише юрба, об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя. Зважте – співають про безсмертя, перебуваючи на порозі смерті!”.

Подробнее - на -

- Привіт,Олено.З першим вересня тебе.
- Привіт Алісо. Дякую,тебе також. До речі  осінь - це моя найулюбленіша пора року.
- Невже,а чому вона тобі так подобається?
- Все навколо змінює барви,земля вкривається золотим покривалом листя,в холодні дні,можна сісти біля вікна з чашкою чаю,і вдивлятися в цей чудовий пейзаж.
-  Ого! Я ніколи б так гарно не описала  цю дивовижну пору року.
- А тобі подобається ця пора?
- Зараз я зрозуміла всю красу осені,тому так. Я її завжди вважала сірою порою,невеселою.
- Оце так! Ну якщо ти також полюбила осінь,то пропоную сходити до ставка,ти не уявляєш,який він зараз прекрасний.
- О це чудова ідея,я з радістю піду.
- Там ще досі не полетіли дикі качки,ти побачиш як вони граються з листочками,які падають з дерев.Осінь не так вже й сумна пора.
- Так ти права,я помилялася. Я чула там ще є білочки,осінню їх там часто можна побачити. Білки це моя улюблена звіринка,яка я щаслива,що піду туди.
- Я також,ну тоді чому ми ще не там,нумо вирушати.