Давні слов'яни – група племен, які належали до індоєвропейської спільності – предки сучасних слов’янських народів Східної, Центральної і Південної Європи. Слов'яни – велика група європейських народів, об'єднаних близькістю мов і спільним походженням. У мовному відношенні усталений поділ на східних (українці, білоруси, росіяни), західних (поляки, чехи, словаки, лужичани) і південних (болгари, македонці, хорвати, словенці, боснійці, чорногорці, серби). Слов'янські мови належать до індоєвропейської мовної сім'ї. Велике переселення народів – грандіозні етнічні переселення, які відбулися в Європі у 4–6 ст. Спричинене гунською навалою Велике переселення народів викликало утворення ряду варварських королівств – ґотів, вандалів, бургундів, франків, лангобардів та інших. Велике розселення народів призвело і до так званого Великого розселення слов'ян. Велике розселення слов’ян відбулося в Європі у 6–7 ст., коли слов’янські племена з’являються у Подунав’ї, у глибинних районах Балканського півострова – на півдні, на заході доходять до Ельби та балтійського узбережжя; на північному сході заселяють верхів’я Дону й Волги. Внаслідок Великого розселення слов’ян був започаткований поділ слов’ян на етнічні групи, що започаткував формування сучасних слов’янських народів. Візантія, Візантійська імперія – держава, що існувала у східній частині Римської імперії від кінця 4 до середини 15 ст. Свою назву здобула від давньої колонії на узбережжі Босфору – Візантія, на місці якого імператор Константин у 330 р. заснував столицю держави – Константинополь. Візантія вважалася наступницею Римської імперії, тому візантійці називали себе римлянами – «ромеями», а свою державу «ромейською». Офіційною мовою в 4–6 ст. була латина, а потім грецька.
Навесні з’являються перші паростки з землі, немов роблять перші кроки. Вся природа оживає. Дзюрчать струмки. Радіють весняному сонечку звірі, в лісі з-під снігу визирають перші проліски. Але не тільки природа вбирається в яскраві барви, а й люди скидають з себе теплі шуби. Хочеться йти вулицею та посміхатися.
Літо занурює нас у казковий світ. Влітку сонце яскраве, а небо блакитне, бездонне.
Восени ми можемо ігати різні красиві пейзажі. З настанням осіннього періоду крони дерев жовтіють — наближається пора золотої осені. Настає бабине літо. Дерева стоять задумливі, наче згадуючи минулі літні дні. Вони дивляться високими вершинами вдалину, немов намагаються зазирнути у майбутнє.
Зима теж по-своєму особлива. Дерева стоять у снігу, ніби яблуні в цвіту. Білі-білі. А сніг блищить на сонці, іскриться і переливається. Мороз малює нам на склі чудові візерунки.
Скільки за рік було всього гарного, доброго!
Осінь сумно шелестіла листям. Потім зима дарувала блискітки свої. З іконою і вербою ми зустрічали весну, раділи їй. А після весни нас зігрівало літо, даруючи тепло й щиру ласку.
У кожної пори року є свої особливості.
Навесні з’являються перші паростки з землі, немов роблять перші кроки. Вся природа оживає. Дзюрчать струмки. Радіють весняному сонечку звірі, в лісі з-під снігу визирають перші проліски. Але не тільки природа вбирається в яскраві барви, а й люди скидають з себе теплі шуби. Хочеться йти вулицею та посміхатися.
Літо занурює нас у казковий світ. Влітку сонце яскраве, а небо блакитне, бездонне.
Восени ми можемо ігати різні красиві пейзажі. З настанням осіннього періоду крони дерев жовтіють — наближається пора золотої осені. Настає бабине літо. Дерева стоять задумливі, наче згадуючи минулі літні дні. Вони дивляться високими вершинами вдалину, немов намагаються зазирнути у майбутнє.
Зима теж по-своєму особлива. Дерева стоять у снігу, ніби яблуні в цвіту. Білі-білі. А сніг блищить на сонці, іскриться і переливається. Мороз малює нам на склі чудові візерунки.
Скільки за рік було всього гарного, доброго!
Осінь сумно шелестіла листям. Потім зима дарувала блискітки свої. З іконою і вербою ми зустрічали весну, раділи їй. А після весни нас зігрівало літо, даруючи тепло й щиру ласку.