Укажіть рядок у якому допущена помилка в правописі особових закінчень дієслів А Вітаєш,даруєш Б дасиш лічиш В продаси викосиш Г стережуть ллють Д маємо даємо
Неначе царівна, ходить по яскравих вулицях золотокоса красуня-осінь. Вона зачаровує собою дерева, що дивляться їй услід і кладуть замальовані жовтою фарбою листочки, простеляючи ними стежку осінніх мандрів. Осінь пройде всюди, а на згадку про себе залишить ласкаву ковдру, якою вкриє холодну землю. Та, в свою чергу, посміхатиметься, адже царівна наділить її, сади, вулиці, поля – усе неймовірною красою, де-не-де залишивши за собою мокрі, але теплі сліди, котрі сповнені осінніми пахощами. А все навкруги буде наспівувати чарівну мелодію, сяючи золотавими барвами
Одна з вулиць Одеси вже носила ім'я Антона Головатого, але, за проханням місцевих жителів у [[1999]] році в Одесі відкрили пам'ятник визначному козацькому отаману. Неодноразово з пам'ятника знущалися вандали, але міська влада не дуже поспішає з відновленням пам'ятника, на відміну від монументу Катерині ІІ.
Свій відомий вірш «До Основ'яненка» Тарас Шевченко написав після прочитання історичного нарису Г. Ф. Квітки «Головатий». У первісному варіанті вірша були такі рядки: «Наш завзятий Головатий не вмре, не загине; от де, люди, наша слава, слава України!»
Але на зауваження П. Куліша Шевченко переробив перші два рядки на інші: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», проте на одній із стел пам'ятника написано первісний варіант уривку.
Могила Антона Головатого збереглася дотепер в Азербайджані (острів Сари — близько 250 км на південь від м. Баку). На місці поховання збереглась пам'ятна дошка XVIII століття, що змальовує життя А. Головатого, а також надгробна плита на місці поховання інших козаків. Нагляд за місцем поховання здійснюють представники українського посольства в Азербайджані, а також російського козацтва, які вважають діяльність отамана частиною історії Росії — зокрема, Кубанського козацтва.
Неначе царівна, ходить по яскравих вулицях золотокоса красуня-осінь. Вона зачаровує собою дерева, що дивляться їй услід і кладуть замальовані жовтою фарбою листочки, простеляючи ними стежку осінніх мандрів. Осінь пройде всюди, а на згадку про себе залишить ласкаву ковдру, якою вкриє холодну землю. Та, в свою чергу, посміхатиметься, адже царівна наділить її, сади, вулиці, поля – усе неймовірною красою, де-не-де залишивши за собою мокрі, але теплі сліди, котрі сповнені осінніми пахощами. А все навкруги буде наспівувати чарівну мелодію, сяючи золотавими барвами
Одна з вулиць Одеси вже носила ім'я Антона Головатого, але, за проханням місцевих жителів у [[1999]] році в Одесі відкрили пам'ятник визначному козацькому отаману. Неодноразово з пам'ятника знущалися вандали, але міська влада не дуже поспішає з відновленням пам'ятника, на відміну від монументу Катерині ІІ.
Свій відомий вірш «До Основ'яненка» Тарас Шевченко написав після прочитання історичного нарису Г. Ф. Квітки «Головатий». У первісному варіанті вірша були такі рядки: «Наш завзятий Головатий не вмре, не загине; от де, люди, наша слава, слава України!»
Але на зауваження П. Куліша Шевченко переробив перші два рядки на інші: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине», проте на одній із стел пам'ятника написано первісний варіант уривку.
Могила Антона Головатого збереглася дотепер в Азербайджані (острів Сари — близько 250 км на південь від м. Баку). На місці поховання збереглась пам'ятна дошка XVIII століття, що змальовує життя А. Головатого, а також надгробна плита на місці поховання інших козаків. Нагляд за місцем поховання здійснюють представники українського посольства в Азербайджані, а також російського козацтва, які вважають діяльність отамана частиною історії Росії — зокрема, Кубанського козацтва.