укажіть рядок, у якому всі займенники належать до одного розряду а)наші, ваші, котрі, нас б)котре, яке, чиє, скільки в) ця, така, ніяка, котра г) мій, сам, всякий, вона
На світі є багато професій, учені налічують їх близько трьох тисяч. Вибрати собі ту, де будеш отримувачі насолоду й задоволення, нелегко. На зорі цивілізації людина повинна була працювати, щоб вижити. Вона добувала собі їжу, будувала житло, зберігала вогонь. Цивілізація урізноманітила труд людини, одухотворила його.
Тепер вона може обирати собі діяльність за здібностями і бажаннями. Це дає їй можливість досягти такої майстерності, щоб забезпечити не тільки себе, а й принести користь іншим.
Ще недавно переважна більшість людей була переконана, що професію треба мати одну на все життя. Але сьогодні ми бачимо, що із вимогами сучасного виробництва, нової технології, ринкових умов, краще влаштовуються ті люди, які не бояться змінювати роботу залежно від потреб суспільства.
Особливе задоволення отримує людина, коли бачить плоди своєї праці, до якої доклала багато зусиль, уміння, творчого натхнення. Згадаймо О. П. Довженка. Те, як він учителював, був дипломатом і художником, як стави в фільми і писав художні твори, як саджав сади і невтомно навчав молодих митців, як разом з народом боронив Україну, свідчить, що він був творчою особистістю. Не можна не погодитися із твердженням О. П. Довженка про те, що “нема нічого прекраснішого в світі, як людина праці! Нехай то буде косар на ниві… чи коваль коло палаючого горна, а чи садівник коло посадженого ним деревця, чи безсонний композитор, що десь на світанку творить пісню свою, а чи поет, що дарує нам вогонь в одежі слова. Немає нічого прекраснішого, як людина в мислі, в дії, в творчості…”
Людина народжується не просто для того, щоб їсти і пити. Людина народжується, щоб творити добро і жити заради того, щоб зробити життя своїх нащадків кращим і щасливішим. Тому проблема добра хвилювала і хвилює наших співвітчизників, які завжди напружено шукають рішення цього вічного питання.
А чи замислювався хтось над таким запитанням: «Як часто ми робимо добрі, нехай маленькі, але інколи дуже потрібні справи?». Більшості з нас, я впевнений, навіть на хвилину в голову не закрадалася така думка, або ж швидко губилася. Не кожна людина прагне жити по правді, глибоко вірячи в добро, справедливість і чесність. Але мені щиро хотілося б, щоб на Землі панував мир і доброта. Якби кожен з нас здійснював хоча б одну добру справу в день, наше життя здавалося б все більш і більш світлим.
Розмірковуючи над такими філософськими питаннями, я мимоволі згадую випадок, як одного разу мені довелося до мамі, і в той момент моя до виявилася незамінною. У мене на душі стає радісно і ясно, коли я бачу і усвідомлюю, що моя праця не пропала даром. Отже, що ж такого доброго я зробив? Можливо, я не зробив нічого глобального, не зрушив гори і не врятував весь світ. Мені здається, робити добрі вчинки в ім’я всього людства, а не для когось конкретного — це марна трата часу. Якщо робити гарну справу, то краще для реальної особистості. І, найголовніше, ніколи не потрібно чекати чогось від інших, подяк, або ще гірше — робити добро з корисливих спонукань. У цьому випадку всі справи будуть називатися не добром, а розрахунком!
Тепер вона може обирати собі діяльність за здібностями і бажаннями. Це дає їй можливість досягти такої майстерності, щоб забезпечити не тільки себе, а й принести користь іншим.
Ще недавно переважна більшість людей була переконана, що професію треба мати одну на все життя. Але сьогодні ми бачимо, що із вимогами сучасного виробництва, нової технології, ринкових умов, краще влаштовуються ті люди, які не бояться змінювати роботу залежно від потреб суспільства.
Особливе задоволення отримує людина, коли бачить плоди своєї праці, до якої доклала багато зусиль, уміння, творчого натхнення. Згадаймо О. П. Довженка. Те, як він учителював, був дипломатом і художником, як стави в фільми і писав художні твори, як саджав сади і невтомно навчав молодих митців, як разом з народом боронив Україну, свідчить, що він був творчою особистістю.
Не можна не погодитися із твердженням О. П. Довженка про те, що “нема нічого прекраснішого в світі, як людина праці! Нехай то буде косар на ниві… чи коваль коло палаючого горна, а чи садівник коло посадженого ним деревця, чи безсонний композитор, що десь на світанку творить пісню свою, а чи поет, що дарує нам вогонь в одежі слова. Немає нічого прекраснішого, як людина в мислі, в дії, в творчості…”
Людина народжується не просто для того, щоб їсти і пити. Людина народжується, щоб творити добро і жити заради того, щоб зробити життя своїх нащадків кращим і щасливішим. Тому проблема добра хвилювала і хвилює наших співвітчизників, які завжди напружено шукають рішення цього вічного питання.
А чи замислювався хтось над таким запитанням: «Як часто ми робимо добрі, нехай маленькі, але інколи дуже потрібні справи?». Більшості з нас, я впевнений, навіть на хвилину в голову не закрадалася така думка, або ж швидко губилася. Не кожна людина прагне жити по правді, глибоко вірячи в добро, справедливість і чесність. Але мені щиро хотілося б, щоб на Землі панував мир і доброта. Якби кожен з нас здійснював хоча б одну добру справу в день, наше життя здавалося б все більш і більш світлим.
Розмірковуючи над такими філософськими питаннями, я мимоволі згадую випадок, як одного разу мені довелося до мамі, і в той момент моя до виявилася незамінною. У мене на душі стає радісно і ясно, коли я бачу і усвідомлюю, що моя праця не пропала даром. Отже, що ж такого доброго я зробив? Можливо, я не зробив нічого глобального, не зрушив гори і не врятував весь світ. Мені здається, робити добрі вчинки в ім’я всього людства, а не для когось конкретного — це марна трата часу. Якщо робити гарну справу, то краще для реальної особистості. І, найголовніше, ніколи не потрібно чекати чогось від інших, подяк, або ще гірше — робити добро з корисливих спонукань. У цьому випадку всі справи будуть називатися не добром, а розрахунком!