Укажіть СПР з підрядною допустовою частиною.

А) І де б я не був за далекою даллю, тебе, Україно, завжди я пізнаю…

Б) Збоку дивитися легко, одначе не так воно бігти ( О. Гончар).

В) Хай у колі і справ, і пісень найсердечніше будуть в нас стрічі

Г) Хай говорить серце… Невиразно воно говорить, як весняна річка

До землі український народ почуває глибоку повагу, яка часом межує з обожненням. Землю називають святою і матір'ю, бо з неї створено першу людину, земля годує всіх людей і тварин. Нею клянуться, при цьому цілують її або з'їдають жменьку землі - і ця клятва вважається найстрашнішою. Бити без потреби по землі палицею або чимось іншим вважається таким же великим гріхом, як бити рідну матір /Булашев Г. Український народ. - С. 268/. 
Наші предки вважали, що земля жива, бо "тільки живе може живому життя дати". А земля давала життя і житу, і пшениці, і усякій пашниці. "Земля наша мати, всіх годує", "Земля дає все і забирає все", - стверджують прислів'я. "Земля - мати", а "Сонце - батько, Місяць - вітчим". 
Ці народні афоризми відображають взаємини людини з природою від найдавніших часів. 
Слово "земля" в українській культурі уособлює кілька значень, і така ж неоднорідна символічна знаковість цього образу: астральний і космічний символ, образ матері-годувальниці і образ землі - Вітчизни. 
Земля-мати - дополітеїстичний образ-тотем протоукраїнців, які поклонялися родючій ниві, всій землі. Образ землі-матері ввійшов поетичним символом до фольклору українського та інших слов'янських народів /Плачинда С. Словник давньоукраїнської міфології. - С. 28/. 
Для українців земля завжди була засобом існування, годувальницею, більше того, вона - "це й материнське лоно, в якому формується не лише фізичний, а й духовний генотип людини". Крім того, духовний генотип суспільства і культур, націй і вселюдства. Україну /етнос, мову, націю, державу, культуру, ментальність/ не можна зрозуміти поза рідною їм землею-природою. 

— Доброго вечора! Мій собака з'їв щось на прогулянці. Здається зараз йому зле. До ть, будь ласка! - сказав захеканий чоловік, який держав у руці невеликого песика.

—Доброго вечора. Покладіть вашу тварину сюди. - сказав лікар, показуючи на ветеринарний столик.

—Добре. - відповів наляканий господар

—Так, здається у вашого собаки невелике отруєння. Слід промити шлунок. Чоловіче, Ви можете чекати за дверима.

— Так, так, звісно. - сказала схвильована людина.

Через пів години лікар попросив зайти господаря у кабінет.

— Все пройшло успішно. Через 15 хвилин дайте собаці ентеросорбент. Нехай песик відпочине і поспить.

— Дякую Вам, лікаре! - радісно сказав чоловік забираючи свою тваринку. - До побачення!

— Бувайте!