Що подарувало нам сьогодення? Залежність від грошей, модернізацію суспільства, масову еміграцію за океан… Скільки віків український народ домагався права на відкрите існування?! Ми пройшли через війни, тортури, усілякі «Емські укази», революції, голод… І тепер, коли на дворі XXI століття, ми відлучаємося від свого коріння і орієнтуємося на уніфіковану й стандартизовану «масову культуру». Прикро, що навіть у сільській місцевості, де в побуті й заняттях населення збереглося чимало традиційного, зараз царить урбанізація. Чи не парадокс, що син звичайного хлібороба не вміє працювати на полі, а дочка прясти і вишивати?І де ж поділася та любов до землі, яка раніше давала можливість вижити нашим предкам? Прикро, що люди забувають духовні традиції, народні звичаї, пісні, одяг…Адже не кожна країна у світі може похвалитися такими скарбами! Не кожна має таку духовну спадщину! Традиційна етнокультурна інформація може зберігатися тільки передаючись від покоління до покоління, несучи в собі коштовний вантаж. Звертання до традицій не означає нехтування можливостей сьогодення. Тільки осмисливши минуле, дізнавшись витоки своєї культури та історії, можна не тільки чіткіше зрозуміти сьогодення, а й правильно обрати шлях розвитку.
Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям.
Щастя — це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя — це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".
Бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої — великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.
Щастя... У кожної людини воно різне. На мою думку, найбільше щастя — відчувати, що ти потрібен людям.
Щастя — це відкривати незвідане. Першовідкривачі нових земель були, мабуть, дуже щасливими людьми. А якими ж щасливими виявилися космонавти — першовідкривачі космосу! Чехословацькі мандрівники Зігмунд і Ганзелка — щасливі наші сучасники: вони своїми очима бачили природу і людей Африки, Америки, Азії, Європи, зняли багато документальних фільмів, написали дуже цікаві книги.
Щастя — це відчувати красу рідної природи, як Т. Г. Шевченко, П. Г. Тичина, І. С. Нечуй-Левицький, В. М. Сосюра... Мабуть, велике щастя випало М. Коцюбинському, коли він, мандруючи Прикарпаттям, збирав матеріали для своєї повісті "Тіні забутих предків".
Бути щасливим — це означає бути всебічно розвиненою людиною, любити свою Вітчизну, рідну природу, мистецтво, працю, справедливість. Але бувають обставини, яких людина не може подолати, яку б силу волі вона не мала. Я часто запитую себе: чи була Леся Українка щасливою? Адже все свідоме життя її сковувала, мучила важка хвороба. Нелегко їй жилося, але скільки сонячної радості в її ліричних творах! Герої її поезій, поем, драматичних творів своїми роздумами і глибокими над природою відстоюють щастя людини.
А пейзажі у ранніх поезіях Павла Тичини і "Мисливські усмішки" О. Вишні!
Глибоко підчувати красу природи, дбати про її збереження на щастя людям — важливе завдання нашої літератури. Тому мені дуже подобаються з українських письменників М. Чабанівський, А. Малишко, Д. Панличко. Їхні герої — великі правдолюби. Але для щастя людніш цього замало. П. А. Грабовський писав, що милуватися благодатними куточками природи можуть і філістери, люди байдужі до долі "роду, до трудящих. Я вважаю, що щасливі ті люди, які палко люблять свій народ.