Україна майбутнього – це прекрасна та забезпечена держава. Ії поважають та цінують в Європі, та й в усьому світі. Сюди без перепинів та з охотою приїжджають у справах та відпочити громадяни з сусідніх країн. Людей приваблюють чисті повітря та вода, мальовничі краєвиди та дбайливо збережені історичні пам’ятники.
Я думаю, це буде країна насамперед без страху. Де ніхто не озирається наїжачено, очікуючи чергового «нападу» у транспорті чи в установах. Де люди ходять вільно та дихають вільно. Де всюди, в мегаполісі, маленькому містечку чи на селі можна крокувати впевнено і не боятися крадіїв та хуліганів. І просто посміхнутися перехожому на вулиці без страху, що хтось щось «подумає»!
А майбутнє України у моїй мрії прекрасне. І люди в ній прекрасні – вони вільна та творчі на роботі, запальні та підприємливі у навчанні, доброзичливі. Українцям взагалі притаманні доброзичливість та гостинність – твори багатьох українських письменників нас у цьому переконують.
Людина створила культуру, а культура-людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.
Мова – це прояв культури. Мова створена для того, що здійснювати процес мовлення.
Мовлення – це б передачі думок, почуттів та волевиявлень засобами мови.
Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, натомість мовлення – завжди індивідуальне: мовні засоби кожен із нас застосовує по-своєму.
Володіння мовою і вміння висловлюватися правильно, точно, логічно– показники загальної мовної культури людини.
Об’єктом вивчення культури мови є мова, а предметом – норми літературної мови.
Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях, пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.
Культура мови- це ще й загальноприйнятий мовний етикет : типові формули вітання, прощання, побажання, за тощо. Вони змінюються залежно від ситуацій спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується.
Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов.
Культура мови виявляється в культурі мовлення.
Культура мовлення – вивчає рівень дотримання норм СУЛМ, майстерне використання мовно-виражальних засобів у процесі мовленнєвої діяльності особистості, в усній і писемній формах у різних сферах спілкування.
Культура мовлення – невід’ємна частина загальної культури особистості, духовне обличчя людини. Вона свідчить про її загальний розвиток.
Формування високої культури мовлення є невід’ємною ознакою загальнолюдської культури, зокрема для фахівця.
Культура усного й писемного мовлення фахівця є не лише відображенням його вихованості, інтелігентності, чистоти помислів та вчинків, а й визначає в цілому культуру його праці й, що особливо важливо, культуру взаємин у щоденному спілкуванні в найрізноманітніших сферах мовленнєвої діяльності: від приватного спілкування − до спілкування на державному рівні.
Україна майбутнього – це прекрасна та забезпечена держава. Ії поважають та цінують в Європі, та й в усьому світі. Сюди без перепинів та з охотою приїжджають у справах та відпочити громадяни з сусідніх країн. Людей приваблюють чисті повітря та вода, мальовничі краєвиди та дбайливо збережені історичні пам’ятники.
Я думаю, це буде країна насамперед без страху. Де ніхто не озирається наїжачено, очікуючи чергового «нападу» у транспорті чи в установах. Де люди ходять вільно та дихають вільно. Де всюди, в мегаполісі, маленькому містечку чи на селі можна крокувати впевнено і не боятися крадіїв та хуліганів. І просто посміхнутися перехожому на вулиці без страху, що хтось щось «подумає»!
А майбутнє України у моїй мрії прекрасне. І люди в ній прекрасні – вони вільна та творчі на роботі, запальні та підприємливі у навчанні, доброзичливі. Українцям взагалі притаманні доброзичливість та гостинність – твори багатьох українських письменників нас у цьому переконують.
Людина створила культуру, а культура-людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови.
Мова – це прояв культури. Мова створена для того, що здійснювати процес мовлення.
Мовлення – це б передачі думок, почуттів та волевиявлень засобами мови.
Мова є спільною для всіх, хто нею послуговується, натомість мовлення – завжди індивідуальне: мовні засоби кожен із нас застосовує по-своєму.
Володіння мовою і вміння висловлюватися правильно, точно, логічно– показники загальної мовної культури людини.
Об’єктом вивчення культури мови є мова, а предметом – норми літературної мови.
Культура мови – галузь мовознавства, що займається утвердженням (кодифікацією) норм на всіх мовних рівнях, пропагує їх, забезпечуючи стабільність і рівновагу мови.
Культура мови- це ще й загальноприйнятий мовний етикет : типові формули вітання, прощання, побажання, за тощо. Вони змінюються залежно від ситуацій спілкування, від соціального стану, освітнього, вікового рівня тих, хто спілкується.
Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особистості. Вона зароджується і розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприймається їхня мова в різних суспільних середовищах, а також у контексті інших мов.
Культура мови виявляється в культурі мовлення.
Культура мовлення – вивчає рівень дотримання норм СУЛМ, майстерне використання мовно-виражальних засобів у процесі мовленнєвої діяльності особистості, в усній і писемній формах у різних сферах спілкування.
Культура мовлення – невід’ємна частина загальної культури особистості, духовне обличчя людини. Вона свідчить про її загальний розвиток.
Формування високої культури мовлення є невід’ємною ознакою загальнолюдської культури, зокрема для фахівця.
Культура усного й писемного мовлення фахівця є не лише відображенням його вихованості, інтелігентності, чистоти помислів та вчинків, а й визначає в цілому культуру його праці й, що особливо важливо, культуру взаємин у щоденному спілкуванні в найрізноманітніших сферах мовленнєвої діяльності: від приватного спілкування − до спілкування на державному рівні.